Читать реферат по лингвистике, филологии, языкознанию: "Національна зумовленість лексичних конотацій в українському поетичному тексті" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат на тему:

Національна зумовленість лексичних конотацій в українському поетичному тексті

Незважаючи на значну кількість фундаментальних праць та окремих розвідок з проблем стилістики українського художнього слова, продовжує лишатися актуальним питання про складники поетичного стилю, зокрема про ті ознаки глибинного змісту, який закладено в словесному образі. Потребують подальшого дослідження символічні нашарування лексичних угруповань, що виявляють особливості національного менталітету, виразні при міжмовному та міжлітературному зіставленні генетично споріднених дискурсів. Так, порівняльний розгляд елементів української та російської традиції та культури поетичного слова з’ясовує різну питому вагу в ній назв співвідносних денотатів та неоднакову спрямованість символічних конотацій. В українській поезії домінантні позиції в парадигмі образів поетичного натхнення посіла народна стихія, яка отримала загальне визнання під впливом творчості Т. Шевченка. У поета процес створення віршів звичайно визначається словом мережати в усталеному в народній мові значенні “// дрібно писати на папері; взагалі писати, розповідати барвисто, витіювато, пишномовно” [СУМ: ІV, 674]: І довелося знов мені […] Мережать книжечки, співати І плакати у бур’яні (А.О. Козачковському); Хоч доведеться розп’ястись! А я таки мережать буду Тихенько білії листи. Частотність цього “мальовничого” дієслова, котре органічно вписується в шевченківські тексти з виразним народнопоетичним підґрунтям, підтримується широким введенням похідних від нього: …ці думи Зо мною сховають!.. […] А може, тихо за літами Мої мережані сльозами І долетять коли-небудь На Україну… [“Лічу в неволі дні і ночі…”]. Подібна метафорика, в якій не можна не помітити рефлексів замилування народною вишивкою, символіки рушника та вишиваної сорочки, успадкована і літературою пізнішого часу: Перо моє – пісні мережить, пісні, що закликають в бій [Тичина – СУМ IV: 675]. Пор. у ширшому осмисленні: Мережкою бігло життя… [Фостун]. Про продуктивність словесного образу в парадигмі, його органічність для мовної “картини світу” українців свідчить і присутність у поетичних текстах, з іншою змістовою настановою, тематично споріднених слів вишивати, повишивати, пор. у Д. Павличка: … біліють сорочки беріз, Чорним повишивані навскіс…

У лінгвокультурологічному аспекті значний інтерес становить характер уживання в мові поезії національного антропонімікону. У цьому плані вирізняється інтелектуальна поезія Є. Маланюка, у якого Я-автора має певний автобіографічний відбиток – один із віршів невипадково красномовно називається “Біографія”. Тексти поезій, їхні назви, епіграфіка, присвяти рясніють іменами діячів української культури, літератури, живопису.

Спасибі ж, любий побратиме,

За китицю цілющих слів! –

звертається він до свого друга у вигнанні, поета Ю. Дарагана (“Юрієві Дараганові”); частини вірша “Сучасники” присвячено Максимові Рильському, Павлові Тичині. Імена, в їхній національно специфічній формі, стають віхами, прикметами життєвого і творчого шляху ліричного героя в поезіях, побудованих із відтворенням елементів діалогу:

А як же Наталочка?

[…]

На могилу прийде й Наталочка, може,

певно, з

Похожие работы