Читать реферат по лингвистике, филологии, языкознанию: "Проблема походження української мови" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

У другій половині XIX ст. проблеми походження української мови порушувано в працях, у яких наводився опис її характерних особливостей. Проте навколо цих питань, що розглядалися на основі вивчення пам’яток східнослов’янських мов, велися й прямі дискусії..

Міркування про походження української мови висловив і О.Потебня. “Підводячи теперішні руські наріччя до їхніх давніх ознак, знаходимо, що в основі цих наріч лежить одна, конкретна, нероздроблена мова, що вже відрізняється від інших слов’янських. Поділ цієї мови на наріччя почався ще перед XII ст., тому на початку XIII ст. знаходимо вже безсумнівні сліди поділу самого великоруського наріччя на північне- і південновеликоруське, і такий поділ... передбачав уже й існування малоруського, що більше відрізняється від кожного з великоруських, ніж ці останні від другого” Потебня, 1876:108-109.

Виписавши із передмови І.Срезневського до “Записок о древнем языке Русском” М.Погодіна думку про те, що “XIII і XIV ст. були часом утворення місцевих наріч великоруського і малоруського, як наріч окремих..., а деякі особливості місцевих говорів появилися дуже швидко, але лише говорів, а не наріч”, О.Потебня заперечував безпідставне приписування І.Срезневському думки про єдність руської мови аж до XIV ст. Однак, вважав він, “...ніхто досі точно не визначив і ніколи не визначить різниці між наріччям і говором. Кожний має повне право думати, що мова, яка налічує 5,10 і т.д. різниць від іншої, що є міркою, це – говір, але з появою шостої, одинадцятої і т.д. ознаки вона стає наріччям”[Потебня 1876: 112].

О.Потебня був переконаний, що в давнину існувала спільна для східних слов’ян мова – руська, яка згодом розпалася на два наріччя. Однак процес розпаду, на його думку, тривав довго, оскільки “відокремлення етнографічної одиниці — це не народження дитини і не падіння яблука, про яке можна сказати, воно сталося о такій-то годині, хвилині... Тут можна визначити тільки століття, пізніше за яке не могло відбутися виділення мови” [Потебня 1876: 2]. Поділ руської мови, за О.Потебнею, відбувся ще до XI ст., а за Київської Русі вже існувала українська мова.

Своє бачення питань формування та розвитку української мови висловив у кількох працях О.Пипін. Його міркування викликали жваву дискусію. О.Пипін добре бачив своєрідність двох гілок східних слов’ян і зазначав, що народність “малоруська” попри всю силу великоруських впливів, котрих зазнавала через сусідство, адміністрацію, освіту, попри “обрусіння” вищих класів суспільства, зберегла стільки своєрідних ознак, що “окремішність” її очевидна. Люди, що осіли разом на одному місці, не змішувалися між собою, а коли народний елемент увійшов у літературно-суспільний рух, то це ще більше спонукало до виявлення і розвою окремих народних прикмет. Етнографічне вивчення показало самобутність південноруської народності. Перед дослідниками постав окремий народ, котрий має свою історію, культуру, мову, багату поезію, а також оригінальні ознаки власної індивідуальності.

На думку О.Пипіна, пунктом очевидного історичного відокремлення двох племен були XII – XIII ст. Відтоді історія обох гілок розійшлася і в культурному, і політичному сенсі: вони стали належати до різних культурних умов Пыпин 1885: 747]. О.Пипін був переконаний,

Похожие работы