Читать реферат по основам права: "Проблеми забезпечення відповідності законодавства України європейській конвенції про захист прав та основних свобод людини: загальнотеоретична характе" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Стаття 33 європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі – Конвенція) встановлює, що будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Європейського Суду з прав людини будь-яке, на її думку, порушення положень Конвенції та протоколів до неї іншою Високою Договірною Стороною. І, як свідчать підготовчі матеріали, таке порушення виникає з простого факту існування закону, який вводить, приписує чи дозволяє заходи, несумісні із гарантованими Конвенцією правами і свободами.

Щоб запобігти порушення Конвенції, необхідно національне законодавство привести у відповідність з вимогами Конвенції. Спробуємо дослідити можливі етапи, стадії, методи та способи такого встановлення відповідності.

Перший етап вбачається у розв’язанні питання щодо відповідності національного законодавства положенням Конвенції. В результаті виявляємо:

1. Суперечність національного права і Конвенції. Наприклад, аналіз Закону “Про попереднє ув’язнення”, проведений юристами Національної юридичної академії України дає підставу стверджувати, що цей закон не відповідає міжнародним стандартам прав людини, а саме статті 5 Конвенції.”В законі ніде не тільки не згадується про презумпцію невинуватості, але часто вона і не мається на увазі, тобто немає розмежування між обвинуваченим, підозрюваним і засудженим” [1, c.3];

2. Несуперечність національного права положенням Конвенції простежу­ється:

А. Коли є прогалина в національному праві, тобто законодавчо не врегульовано ті суспільні відносини, які потрапляють у сферу дії Конвенції (прогалина зумовлена дією Конвенції у внутрішньому правопорядку держави). Наприклад, п.е ст.5 Конвенції передбачає “законне затримання осіб з метою запобігання поширенню інфекційних захворювань”, що поки ще не врегульовано національним правом (Міністерство охорони здоров’я розробляло законопроект “Про захист населення від інфекційних хвороб”, але на сьогодні це питання ще залишається відкритим).

Б. Коли конвенційна норма виражена оціночним поняттям, а норма національного права – конкретним. Наприклад, положення ч.3 ст.5 Конвенції (“Кожна заарештована або затримана особа ... має право на судовий розгляд впродовж розумного строку...”) містить оціночне поняття – “розумний строк”, тоді як кримінально-процесуальне законодавство України передбачає конкретні строки тримання під вартою під час розслідування злочинів у кримінальних справах перед розглядом їх у суді – не більше ніж 2 місяці за загальним правилом. Цей строк може бути продовжено районним або прирівняним до нього прокурором до 3 місяців. В особливо складних справах цей строк може бути продовжено до 6 місяців з дня взяття під варту прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.Заступник Генерального Прокурора може продовжити цей строк до 12, а Генеральний прокурор – до18 місяців. Подальше продовження строку не допускається. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується.

Похожие работы