Читать реферат по литературе: "М. Зеров – перекладач латиномовних текстів" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат на тему:

М. Зеров – перекладач латиномовних текстів

Г. Сковороди

Творчість М.К. Зерова займає вагоме місце в розвитку української літератури початку ХХ століття. Поверненню творчої спадщини неокласика завдячуємо багатьом літературознавцям, серед яких доречно виділити М. Ореста, М. Рильського, Г. Кочура, Т. Гнідич, Яра Славутича, В. Брюховецького, С. Білоконя, В. Івашка, О. Гальчук, С. Гречанюка, Д. Павличка, М. Москаленка, М. Сулиму та інших.

Незважаючи на великий пласт літературознавчих студій, твори представника „грона п’ятірного” досліджені ще не повністю. Актуальною лишається перекладацька робота М. Зерова над латиномовними текстами Г. Сковороди, адже, як відомо з попередніх досліджень творчості письменника, коло його інтересів не замикалося лише на античності.

М. Зеров намагався охопити якомога більше оригінальних творів. Вимогою, яка рухала перекладачем, була, безсумнівно, висока якість написання художнього твору. Водночас немало уваги приділяє дослідник і зразкам української класики. Так, опрацьовуючи цілу групу латиномовних творів С. Яворського та Г. Сковороди, перекладач зупиняється саме на тих, які найбільше уособлюють гармонійне поєднання культур античної та української. Цікавою, на наш погляд, є група перекладів латиномовних текстів Г. Сковороди: „Похвала бідності”, „От вона, молодість року!”, „Епіграма” та „На день народження Василя Томари”. Ці твори, на думку В. Брюховецького, є „ інтерпретацією українською мовою латинських віршів [1, с. 192]”. Ці твори сам М. Зеров визначає, як ” послання або речі... епістолярного походження. В них майже немає того глибокого й інтимного ліризму, тієї щиросердної сповіді „ хаотичного й тривожного духу [2, с. 363]”. М. Зеров в особі Г. Сковороди знайшов підтримку власних симпатій до культури античності. У цих творах натрапляємо на образи-символи давньогрецької пори, що завдяки чільному зв’язку з джерелами, в основі яких лежить антична міфологія, нарощують потенцію свого звучання. Г. Сковорода був добре обізнаний із культурою античності, тому і вводив до своїх творів окремих героїв грецького пантеону. Так, у поезії „Похвала бідності” зустрічаємо „ багато перефразувань з Горація. „Злиденний Ір”, що згадується в передостанній строфі, старець на острові Ітаці – про нього (про його заздрощі й жадність) – оповідає Гомерова „Одіссея” [2, с. 364]. У поезії „На день народження Василя Томари” зустрінемо образ Василя, який „ по-грецьки означає царський, божественний… [3, с. 482]”.

Захоплення мистецькими досягненнями Греції та Риму поряд з умінням поєднувати образні системи античності й середньовіччя слугували М. Зерову у виборі орієнтирів в оригінальній поезії Г. Сковороди.

У творчих студіях українського неокласика можемо відстежити подібну трансформацію символіки минулого, але вже в сучасне літературне життя. Постійний зв’язок образів сковородинської та зеровської поезій простежується у взаємодії з багатьма іншими, на перший погляд автономними, семантика яких виявляється залежно від функціонування всієї образної системи. Так, у вищезгаданих рядках Г. Сковороди, присвячених Василю Томарі, М. Зерову імпонує поєднання образних систем епохи античності та середньовіччя (Василь, Адам, Єва), що завдяки творчому переосмисленню набувають у

Похожие работы