Читать реферат по философии: "Проблеми історико-філософського дослідження містичного дискурсу" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат на тему:

Проблеми історико-філософського дослідження містичного дискурсу

На теренах сучасної філософської думки гострою постає проблема здійснення синтезу раціоналістичного філософського дискурсу з набутками альтернативних стосовно раціоналістичної систем знання. Проте визначення актуального становища у цьому діалозі потребує грунтовної основи, яку маємо витворити засобами дослідження історичної дійсності розвитку та становлення форм вказаної синкрези раціонального та ірраціонального у культурній спадщині людства. Однією з таких форм є містицизм на перетинах релігії з філософією та міфологією утворює певну культурну домінанту з власним світоглядним підгрунтям з певним набором суб'єктивних  практик скерованих на здобуття унікального досвіду та знання. Наявність вищевказаних ознак дозволяє стверджувати існування містичного дискурсу. Визначення структурно - семантичної специфіки цього дискурсу в цілому та відмінних характеристик конкретних історичних форм, зокрема, його втілення є актуальним завданням історії філософії, оскільки містицизм передбачає онтологічні, антропологічні, гносеологічні імплікації, які безперечно становлять інтерес для філософії.

Будь - який містицизм є певною онтологією таємного. Таємне виступає принаймні у двох іпостасях: таємне - як приховане і таємне - як непізнане. Вказане розрізнення дозволяє визначити містичне через трансцендентне. З огляду на це містичний дискурс у власному семіотичному аспекті є певною символікою трансцендентного, яка постає знаковим забезпеченням певної практики таємного. На відміну від науки, яка оперує логіко - дискурсивними поняттями, містичне знання потребує більш гнучких засобів означування -понять - концептів, які б завжди передбачали актуалізацію змісту. Згадана актуалізація смислу у процесі сприйняття містичного символічного ряду іншим суб'єктом забезпечується тим, що концепт синтезує у собі три здатності свідомості людини: акт пам'яті, спрямований у минуле; акт уяви, спрямований у майбутнє; та дію судження, яка відображає дійсне.

Концепт є особливим знаком, який передбачає не просто "гносеологічне пізнання буття за допомогою слова, а входження в саму його онтологію" [1;274]. Концепт є одиницею мови будь - якого апофатичного тексту, яка є принципово парадоксальною, адже антиномії тут складають стилістичну необхідність, оскільки є типовою ознакою творів авторів - містиків.

Стилі таємного від піфагорійців та неоплатоніків через псевдо- Діонісія Ареопагіта та Майстра Екхарта до німецьких романтиків містять певну діалектику життя, яка відрізняється від звичного абстрактно - метафізичного дискурсу. Вказана діалектика повя'зана з наступною економією означення, згідно з якою чим менше проявлено те, що не може бути явним, тим більш зрозумілим і простим є те, що явилось; чим більш проявленим є те, що не може бути явленим, тим сильніше воно пізнається та переживається, але водночас явлене стає більш загадковим і утаємниченим. Логіка міфу або символу можлива завдяки апофатичному моменту в предметній сутності слова. Нагнітання означеного моменту у слові збільшує здатності останнього охоплювати смислові можливості.

Емоційно - поетична єдність текстів, складених з таких слів - концептів, відображає