Читать статья по этике, эстетике: "Етично-моральні та національно-культурні традиції як основа розвитку духовності сучасної молоді" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Тому держава повинна усвідомити, що молодь є опорою тих етичних, моральних, національно культурних норм які будуть прогресувати в суспільстві. Для цього потрібно системно вибудувати навчальний проект зазначивши всі історичні формування нашої культури: людини як об’єкта і суб’єкта морально, етичних відносин. Вміння регулювати конкретні правила та вчинки людини, цінність людського життя, ступень свободи волі, формування сумління і відповідальності.

Все наше життя є алгоритмом: сім’я, школа, суспільство в якому ми живемо. Тут на арену і виходить, розуміння людиною тих загальноприйнятих норм, які важливі для спілкування та об’єднання людей на нашій «Голубій планеті» - Земля.

Пропоную товариству одне із семінарських занять:

1. Розглянемо поняття етика, мораль, філософська етика, медична етика.

Термін «етика» походить від давньогрецького слова «ethos» («етос»), яке спершу означало спільне житло, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше - звичай, норов, правило, характер. Античні філософи Емпедокл (прибл. 490 - прибл. 430 до н.е.), Демокріт (прибл. 460 - прибл. 370 до н.е.) використовували його, характеризуючи тривку, усталену природу конкретних явищ: етос (сутність) першоелементів об’єктивного світу, людини.

Взявши за основу слово «ethos» у значенні характеру, давньогрецький філософ Арістотель (384-322 до н.е.) утворив прикметник «ethikos» («етичний») для позначення чеснот людської вдачі, душевних якостей. Він відрізняв їх від діа- ноетичних (інтелектуальних) чеснот, а також від афектів, вроджених здібностей: «Якщо чесноти не є ні афектами, ні здібностями, то залишається тільки визначити їх набутими якостями душі». Афектами Арістотель вважав гнів, страх, радість; властивостями розуму - пам’ять; етичними (моральними) чеснотами - помірність, мужність тощо. Науку, що вивчає етичні чесноти, він назвав етикою.

Намагаючись точно перекласти термін «ethos» , давньоримський філософ Марк Тул- лій Цицерон (106-43 до н.е.) запровадив термін «moralis» («моральний»), який означав характер, темперамент, звичай, покрій одягу, моду тощо. Він вів мову про моральну філософію, маючи на увазі сферу знання, яку Арістотель назвав етикою. Згодом, у IV ст. н. е., виник термін «moralitas» - «мораль».

Обидва терміни («етика» і «мораль») увійшли до новоєвропейських мов, хоча й набули в них різного значення: етикою стали називати одну з філософських наук, а мораллю - реальні процеси, які вивчає ця наука.

Етика належить до філософських дисциплін, оскільки вивчає не тільки стосунки між людьми, я й ставлення індивіда до світу (актуальність цієї проблеми вивчали ще мислителі Давньої Індії). Вона досліджує цінності життя і світу, вчить оцінювати різноманітні ситуації морального вибору, відповідність вчинків і дій нормам мораль, налаштовує людину на само облагородження, вдосконалення свого буття і буття соціуму, до якого вона належить, а також буття людства, з’ясовує місце людини у світі, її призначення, сенс життя [1, с. 7, 8].

У багатьох країнах упродовж століть кожен лікар, приступаючи до своєї праці, дає так звану клятву Гіппократа (1). У цій клятві нічого не говориться про застосування якихось конкретних ліків або способів лікування. Її мета полягає в тому, щоб лікар-початківець

Похожие работы