Читать статья по мировой экономике, международным экономическим отношениям: "Трансатлантичне стратегічне партнерство і криза в Україні" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Трансатлантичне стратегічне партнерство і криза в УкраїніОксана Мітрофанова

Кандидат політичних наук, старший науковий співробітник, Анотація Події в Україні 2014-2015 рр. спонукали лідерів країн НАТО до опрацювання стратегії взаємодії для владнання української кризи та створення нової архітектури європейської безпеки. Перебіг подій в черговий раз висвітлив, по-перше, проблематичність вироблення спільної позиції, по-друге, поставив питання про її ефективність.

Досліджуються концепції країн НАТО щодо кризи в Україні, відмінність у підходах різних акторів та державних діячів щодо допомоги Україні та оцінці гіпотетичної загрози власним державам, висвітлюються труднощі становлення спільної позиції країн Північноатлантичного альянсу.

Трансатлантичне стратегічне партнерство покликане, насамперед, гарантувати безпеку членів Північноатлантичного альянсу. Криза в Україні наразі не стосується безпеки країн-членів блоку, проте викликає питання щодо трансатлантичної солідарності у разі поширення зони конфлікту та одностайності в оцінці ризиків та методів впливу на Росію. Якщо країни-члени НАТО продемонстрували свою єдність у бажанні захищати кордони альянсу та посилили свою військову складову на східному кордоні НАТО, то в підходах щодо санкцій та методів допомоги Україні немає однієї позиції навіть всередині окремих країн. Країни, розташовані на Сході НАТО, стурбовані гіпотетичною ймовірністю поширення конфлікту на власну територію, тоді як держави на заході сподіваються, що агресія Росії їх не чіпатиме. До того ж, ядерні країни покладаються ще й на власну ядерну зброю як елемент стримування. У країнах НАТО є як прихильники надання зброї Україні, так і противники, не говорячи вже про представників потужного бізнесу, які лобіюють відміну санкцій заради власного прибутку. Показово, що трансатлантичне стратегічне партнерство виявилося міцним у гарантуванні оборони країн НАТО, заради чого власне і була створена дана організація в 1949 році. Свою роль в трансатлантичній співпраці відіграє і особистість керманичів держав НАТО. Відданість трансатлантичному стратегічному партнерству чи отриманню прибутків власною державою може вирішуватися на певному етапі окремою людиною, як у випадку постачання «Містралів» Францією Росії.

Ключові слова: Будапештський меморандум, ЄС, НАТО, США, трансатлантичне партнерство, Україна. Постановка проблеми. Події в Україні 2014-2015 рр. спонукали лідерів країн НАТО до опрацювання стратегії взаємодії для владнання української кризи та створення нової архітектури європейської безпеки. Перебіг подій в черговий раз висвітлив, по-перше, проблематичність вироблення спільної позиції, по-друге, поставив питання про її ефективність.

НАТО утворилася за біполярного світоустрою і була покликанною захистити своїх членів від гіпотетичної радянської загрози. З розвалом СРСР та Організації Варшавського договору Північноатлантичний альянс прийняв нових членів та розширив свої функції і зону відповідальності. Криза в Україні не стосується безпосередньо країни-члена НАТО, але спричиняє питання трансатлантичної солідарності у виробленні спільного підходу країнами НАТО до засобів врегулювання кризи за умов, коли Будапештський меморандум виявився недієвим, нові члени НАТО

Похожие работы