Читать статья по литературе: "Постколоніальний дискурс роману Володимира Даниленка "Клітка для вивільги"" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Обидві історії, які переповідає своїм друзям Микола Хомичевський, спрямовані на те, аби переконати, наголосити, що найбільший удар тоталітарна система спрямовує на суспільну еліту.

Ця теза прослідковується і в змалюванні мистецького середовища Житомира. Творча інтелігенція міста перебуває під постійним прицілом спецслужб. Це перекладач Борис Тен, журналіст Геньо Бакалець, учителька вокалу Аделіна Цибульська та ін., котрі приходять на мистецькі зібрання до Євгена Концевича. Через розповіді підлітка Владика автор повідомляє читачеві про стандартні схеми дії влади, аби зібрати інформацію про людей, які живуть не за радянськими стандартами, які вміють мислити, цінують свободу і не лукавлять задля вигоди. Письменник говорить і про крайні заходи, до яких вдавалися представники влади, - вбивства (Геньо Бакалець, який передав інформацію за кордон про знищення грамоти переможниці співочого конкурсу Аліни Іванюк офіцером міліції, був підступно вбитий, хоча офіційно його смерть коментувалася як самогубство).

В. Даниленко не ідеалізує людей мистецтва. І серед них були прислужники системи. Такими у творі постають Оксен Вохаба, який приніс пристрій для прослуховування розмов у будинок Концевича, Наталя Зух, котра повідомила органи влади про те, що її конкурентка і переможниця співочого конкурсу Аліна Іванюк читає дисидентську літературу. Оцінюючи поведінку цих героїв, письменник засуджує її, але водночас і виявляє своє розуміння їхніх вчинків як вчинків слабких, не впевнених у своєму таланті людей. У цьому зв’язку можна говорити про постколоніальне мислення автора.

Проблема свободи творчої особистості в романі В. Даниленка «Клітка для вивільги» пов’язана також з головною героїнею твору, матір’ю оповідача - Аліною Іванюк, яка мала феноменальний голос. Історії нищення таланту, проаналізовані вище, виписані в романі стисло, вони є штрихами-доповненнями до розлогої розмови про приреченість долі жінки, наділеної Богом надзвичайними вокальними даними. В. Лис зауважує: «Історія Аліни - відродження по-новому її таланту, утвердження себе, неминучість загибелі справжнього дару в тих умовах й знову ж таки вибір людського серед бездушності механічного життя, підпорядкованого ідеологічним нормам, - то історія людини і часу, невіддільного від поруху істинно живого» [4, с. 6].

Незвичайний талант дівчинки Аліни, що дуже рано втратила матір, не сприймало оточення. Люди дивувалися її таланту повторювати звуки природи, «розмовляти» з птахами і комахами: «Коли матері виповнилося п’ять років, за нею стали помічати всякі дивацтва. Вона не гралася з дітьми, а йшла до річки, залазила у верболози і годинами слухала, як співають птахи, а потім їх передражнювала. І досягла в цьому такої вправності, що коли співала різними голосами, птахи замовкали і сприймали її за пташку» [2, с. 95]. Баба Марина твердила, що «Господь дав йой цей голос для того, щоб вона просто спєвала, як

Похожие работы