Читать статья по философии: "Гуманістичний психоаналіз Е. Фромма у контексті самовідчуження К. Маркса" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Гуманістичний психоаналіз Е. Фромма у контексті самовідчуження К. Маркса Буряк Н.Б. Суттєвим для всього існування людини є те, що вона вийшла з тваринного існування, «сфери інстинктивного існування». Ми переживаємо час коли ми відділені від природи і водночас усвідомлюємо що залежимо від неї. Екзистенціальна дихотомія полягає в тому, що ми абсолютно самотні, але не можемо обходитися без інших. Ми усвідомлюємо, що розділені нездоланними перешкодами, і в той же час розуміємо, що щастя людини залежить від об’єднання з собі подібними.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням філософських ідей Е. Фромма займалися І. В. Єгорова, Е. А. Суздалева, Е. М. Ме- летинський, В. С. Нікольський.

Мета статті. Метою роботи є порівняння поглядів Еріха Фромма з соціальними поглядами Карла Маркса.

Виклад основного матеріалу. Філософська антропологія класичного марксизму є новою парадигмою в розумінні людської природи. Вона долає обмеженість матеріалізму, а з іншого боку заперечує, що специфіку людини утворює щось надприродне. ринковий соціальний індивід суспільство

Одним з ключових понять філософської антропології К. Маркса є поняття «самовідчу-ження». Воно вперше з’являється у нього в «^кономическо-философских рукописях 1844 г.» після аналізу відносин «робітника до продукту праці як до предмету, що є для нього чужим і володіє ним». У цьому є перша частина відчуження. Друга частина - «відношення робітника до його власної діяльності як до чогось відчуженого». «Це і є самовідчуження, тоді як вище йшла мова про відчуження речі»[1, с. 91].

На сторінках цих рукописів, громадська реальність описується К. Марксом як «чуттєво- людська діяльність, як практика» [2, с. 261]. Вже тут субстанція людського життя, спосіб людського буття для К. Маркса є діяльність. Теорія діяльності і теорія відчуження поєднані у К. Маркса в одне ціле. Тому описане їм соціальне відчуження для нього є самовідчуженням людини, що породжує нові форми відчуження: «...власність, капітал, гроші, робоча сила и тому подібне являє собою не ілюзію уявлення, а практичні і конкретні продукти самовідчуження робітників»... [3, с. 58].

Людина, що залишила «Едем» тваринних інстинктів на перший погляд опинилася у положенні Адама. Вона є вигнанцем з природного середовища так само, як і біблійна першолюдина, отримуючи натомість свій «антирай» - працю, в якому все навпаки, в якому людина знаходячи себе, тільки страждає від цього. Аналогії з біблійною легендою на цьому закінчуються. Вся справа в тому, що реальна, історична людина - не тільки об’єкт творіння і подальшого відчуження- вигнання, як біблійний Адам. Вона і є суб’єктом свого існування, отже, і суб’єктом свого власного відчуження: вона знаходить самовідчуження у праці.

Людина стала людиною незалежно від своєї свідомості. З цього випливає, що вся історія людини, яка не виходить за рамки відчуження, відчуженої праці, суспільно-економічної формації, включаючи первісну і докапіталістичну епохи, є історія людського несвідомого [4].

Сучасні теоретики відмовляються від трудової теорії антропогенезу оскільки бачать в ній вираження економічного редукціонізму і підпорядкування людської суб’єктивності соціальним формам. Однак в ситуації, коли «праця створила людину», пасивність людини не була абсолютною, якщо

Похожие работы