(Назад)
(Cкачать работу)європейської й української історії. У громадсько-політичній і науковій діяльності М. Павлика особливе місце займало національне питання, в осмисленні якого він пройшов еволюцію до радикального руху “з європейським” визнанням соборності та державної незалежності українських земель [13, 19].
Схожу “повагу до Європи” спостерігаємо в дослідженні О. Малюти, присвячене історії “Просвіти”. Ця структура, будучи суб’єктом українського націотворен- ня, виконувала роль одного з центрів консолідації, пробуджувала в українців національну свідомість, ставила в основу діяльності національну ідею, яку було піднесено “до рівня ідеології” [14, 21].
Дещо інакше, до розуміння урбанізованої проблематики, підійшов Д. Чорний. Аналізуючи міста Лівобережної України ближче до рубежу ХІХ - XX ст., він синтезував зміни, що відбувалися в їхньому матеріальному й духовному житті. Найважливішим модерним зрушенням визнав поширення розуміння, що міста Лівобережжя належать до простору, який не вписується ані в адміністративні кордони, ані у старі історичні виміри, відрізняється від імперського, російського і замалий для губернського, міського. Ця думка співвідноситься з досвідом тогочасної Європи, яка рухалася до модерного світу власним шляхом [15, 37].
Поява “польського” та “єврейського”, а з другої половини ХІХ ст. і “українського” питань розглянуто в дисертації Н. Щербак. Зроблено це ґрунтовно, не лише в політико-адміністративному та правовому, а й почасти соціокультурному контекстах [16, 29 - 31]. Щоправда, ментально-світоглядні трансформації ідентичностей (“жидів” у “євреїв”, “малоросів” в “українців”) потребують ще додаткових студій. Поки що відповіді на ці “незручні” питання прийнято трактувати за логікою чинної політичної кон’юнктури.
Якісно інакше підійшла до методології пізнавального процесу Т. Портнова. На її переконання, з-поміж іншого, “ХІХ ст. стало часом формування нового погляду на неелітарні суспільні прошарки” [17, 18]. Це відбувалося у річищі, поширюваних із Європи, романтизму, ранньосоціалістичних вчень. У пореформений період селянство, його побут і культура потрапили до провідних тем інтелектуальних рефлексій. З 1870-х рр. виразності набула властива всім східноєвропейським національним рухам тенденція переходу від відстороненої ідеалізації селянства як носія народного духу і моральних чеснот до реалістичнішого його бачення. Як наслідок, український національний проект був побудований на основі селянської культури і культу народу, і це, як стверджує Т. Портнова, було єдиним можливим варіантом. Утім, такий підхід не дав змоги ліпше простежити залежність того самого освіченого українства від “ще більш освічених” європейців [17, 19 - 20].
Кілька студій вирізняє загалом поважне ставлення авторів до модерного пробудження посткозацького українства. Певною мірою показовою у контексті залучення теорії модерності для дослідження історії цілого (південноукраїнського) регіону є робота запорізької дослідниці Г. Турченко. І хоча інтеграційні процеси подано нею в обхід європейських впливів (окрім того факту, що “українське питання” вийшло на міжнародну арену під час Першої світової війни), власне через процеси інтенсивної соціальної мобілізації, кардинального оновлення соціальної структури, пробудження
Похожие работы
| Тема: Шевченко як текст: класичне і модерне прочитання |
| Предмет/Тип: Лингвистика, филология, языкознание (Реферат) |
Интересная статья: Основы написания курсовой работы