(Назад)
(Cкачать работу)Менглі-Гірея, котрого іноді небезпідставно називають “головним творцем могутності Криму”, перетворилася на зовнішньополітичну проблему - як тепер доведено, турки згодилися на вторгнення до Криму не без сподівань на відверто закликавших їх сюди беїв, розлючених ханом» [4, 147]. Взагалі ж до початку XVI ст. Кримське ханство відчутно розширило свої кордони і перетворилося на державу, що відігравала активну та впливову роль у міжнародних відносинах країн Центрально-Східної Європи. У стратегічно важливих місцях Менглі-Гірей побудував декілька фортець: Очаків у гирлі Дніпра та Іслам «на Таванском перевозе». До того ж своїми руйнівними військовими походами на Велике князівство Литовське і королівство Польське він не тільки ослабив ці країни, а й зміцнив економіку Кримського ханства, зробивши однією з головних статей прибутку держави реалізацію ясиру [30, 4].
Щоправда серед самого роду Гіреїв не було єдності. Кожний із його членів мав право на частину влади, улусів і прибутків. І хоча принцип старшинства мав визначати відносини між членами роду й ступінь прав кожного з них, цей принцип не завжди дотримувався, особливо в часи найбільшого впливу на Кримське ханство Туреччини [31, 92]. Крім цього, незважаючи на незалежність хана, фактично юридично самодержавним волею Аллаха, а практично - «конституційним», оскільки він обмежувався організованою аристократією. Хан - верховний головнокомандуючий і суддя, але він не може й кроку зробити без згоди «ради п’яти» (дивану). Причому беки, еміри, мурзи у своїх «уділах» були часто незалежні, нерідко з правом мати власні війська, відносини з іншими країнами, суди й розправи, збори мита тощо. Зовнішні риси деспотичного режиму хана, звісно, існували - до нього сходилися всі шляхи управління країною та підданими, йому підкорялася вища духовна влада, вся мусульманська громада й монарх не ніс ніякої відповідальності за свої дії перед співвітчизниками. І все ж таки це була не деспотія, оскільки влада хана обмежувалася диваном.
Внаслідок перемоги Хаджі-Гірея над ордами Сеїд- Ахмеда і Махмуда, територія держави розширила свої володіння. З цього часу вони остаточно формуються й майже не змінюються до кінця Х'УШ ст., коли держава, інтернована Російською імперією, припинила своє існування. На Сході кордон сягав Молочних вод, а от північні кордони, що є вельми промовистим, демаркував київський князь Семен Олелькович у третій чверті XV ст. Зокрема, за його словами, цей кордон мав такий вигляд: «От Мурафы речки, которая впадала в Днестр, где аж Днестр упал в море, а оттоль до устья Днестрова лиманом пошли границы мимо Очакова аж до устья Днепрова, а от устья Днепрова до Тавани и по той стороне... у верх Самары аж до Донца и от Донца по Тихую Сосну» [32, 98].
Таким чином, основним фактором утворення кримськотатарської народності стало безсумнівно утворення та розвиток самостійного Кримського ханства як могутньої етнополітичної структури, що увібрала в себе традиційне для Кримського півострову поліетніч- не населення. Крім політичної консолідації, помітними факторами кримськотатарського етносоціогенезу стали релігійні процеси (посилення ролі ісламу як державної ідеології), формування єдиного лінгвістичного простору - кримськотатарської мови, відчутне осідання колишніх кочовиків і посилення тенденції
Похожие работы
Интересная статья: Основы написания курсовой работы