Читать статья по истории: "Еволюція суспільного життя Київської Русі (до середини ХІІ ст.)" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

Як згадувалось, історіографія Давньої Русі надзвичайно обширна. Сам характер написання цієї розвідки та її обмежений обсяг не дозволили вдаватися до докладних оглядів наукової літератури. Погляди попередників стисло, предметно і конкретно розглядатимуться в перебігу дослідження. В його основі лежать писемні джерела, насамперед південноруські «Повість временних літ», Київський ХІІ ст. і Галицько-Волинський ХІІІ ст. літописи, чиї свідчення уявляються мені далеко неповністю використаними і витлумаченими в аспекті теми моєї розвідки. Сама ця праця має джерелознавчий напрям.

Отже, причини, чинники, хронологія, основні етапи, обставини і конкретний перебіг формування східнослов’янського суспільства й утворення його державності досі залишаються маловивченими. Ця тема уже понад двохсот років перебуває в фокусі дослідницької уваги вітчизняних істориків. Однак існуючі теоретичні побудови у більшості хибують на зайві схематизм і соціологізм, спираючись більше на логіку та власні історичні уявлення, ніж на об’єктивний і кропіткий аналіз свідчень джерел, хай навіть нечисленних і часто суперечливих. Майже всі дослідники сходяться на думці, що Давньоруська держава народилась і виросла із союзів східнослов’янських племен, однак шляхи й обставини її генезису ледве намічені вченими.

У теоретичному плані проблема утворення державності в ранньосередньовічних суспільствах належить до кола найбільш складних і найменше досліджених. За останні роки кількість публікацій на цю тему зросла. У переважній більшості праці цієї проблематики з’являються в науці країн Заходу і США.

З різних причин вони залишаються невідомими значній частині українських, російських чи білоруських істориків та етнологів. А такі праці, хай вони і побудовані переважно на західноєвропейському або американському фактичному матеріалі, містять важливі теоретичні положення та узагальнення універсального характеру.

Існують серйозні труднощі джерельного плану на шляху етнокультурних і етносоціальних досліджень доби середньовіччя. Адже археологічні пам’ятки мало здатні допомогти у справі етнічної ідентифікації чи диференціації. Бо етнос і археологічна культура є зовсім неоднаковими за змістом поняттями. Писемні ж джерела середньовіччя розрізняють людей, звичайно, не за етнічною приналежністю, а, головним чином, за конфесійною ознакою, політичним чинником або за допомогою протиставлення «свій - чужий».

В останні десятиліття в міжнародному науковому світі ведуться серйозні дослідження в області теорії етносу, однак до єдності чи хоча б зближення поглядів з багатьох питань поки ще далеко. Майже всі дослідники сходяться на тому, що так званих матеріальних ознак етнічної та етнокультурної спільності (походження, належність до раси, мова, культура, вірування, звичаї) виявляється недостатньо для розмежування людей на племена, народності, нації. Тому багато етнологів і антропологів пов’язують поняття етнічної приналежності зі сферою колективної свідомості, що досліджується в основному соціальною психологією.

Інакше кажучи, одне з перших місць в етнічній ідентифікації посідають самовідчуття і

Похожие работы