Читать доклад по истории: "Передача Криму Україні" Страница 1

назад (Назад)скачать (Cкачать работу)

Функция "чтения" служит для ознакомления с работой. Разметка, таблицы и картинки документа могут отображаться неверно или не в полном объёме!

Передача Криму Україні Акт передачі Криму до складу УРСР на сьогодні залишається найбільш заангажованим та політично спекулятивним питанням російського історичного дискурсу. Запит державної влади на підведення псевдонаукового підґрунтя під експансіоністські плани Кремля впродовж усіх років незалежності був колосальним: питання неодноразово ставало своєрідним каменем спотикання в російсько-українських відносинах, спричинивши їхнє загострення в 1992, 1993, 1995, 1996 та 1997 рр. Врешті гострота ситуації дещо притлумилася з підписанням та подальшою ратифікацією Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією. Та попри те, що всі питання навколо передачі Криму та міста Севастополя на той час вважалися вирішеними на вищому державному рівні, «розмови» навколо хрущовського царського подарунку не припинялися. За цей час «багато хто з російських політиків зробив собі кар’єру, відстоюючи версію незаконності» акту передачі Криму до складу УРСР. Серйозні ж наукові дискусії навколо проблеми суттєво підважувалися тим фактом, що доступ вітчизняних істориків до архівних матеріалів, що стосуються цього дратівливого питання з приходом до влади В. Путіна практично був перекритий. Понад десять років оригінали протоколів про передачу Кримської області недоступні. Натомість інформаційне середовище зашлаковується сумнівними відомостями, а то й очевидним фальсифікатом.

Незрозумілі раніше українським дослідникам тенденції розвитку російської історіографії стали цілком прозорими в світлі анексії Криму та відповідних відволікаючих маневрів в українському Донбасі: те що здавалося наслідком безпринципного кар’єризму окремих політиків, які в такий спосіб купували симпатії електорату, що ностальгував за радянською «величчю», виявилося складниками широкосяжної спецоперації по анексії Кримського півострова.

Отже, питання передачі Криму вкотре перемістилося на передній фронт ідеологічної боротьби. Втім, набір міфів, навколо яких точиться суперечка, залишається традиційним. Найперше йдеться про неправомірність передачі Криму до складу УРСР. По-друге, наголошується на волюнтаризмі М. Хрущова, який, начебто, зробив Україні «царський подарунок». По-третє, замовчується роль України у відновленні Криму: на час передачі - однієї з найбільш непоказних ділянок радянського господарства.

Використовуючи укорінені в свідомості повоєнних поколінь колишніх радянських громадян стереотипи про Крим - всесоюзну оздоровницю, прекрасну і дешеву, державна російська пропаганда цілком оминає той факт, що на момент передачі Крим за основними своїми соціально-економічними та соціогуманітарними показниками був скоріше занедбаною провінційною глибинкою, аніж омріяним курортом.

Заступник голови РНК РРФСР А. Гриценко в листі до Г. Маленкова і О. Косигіна повідомляв після звільнення Криму, що його населення не перевищує 633 тис. осіб (за переписом 1939 р. воно дорівнювало 1 126 тис.). Якщо до війни у Севастополі і Керчі проживало понад 100 тис. громадян, то після втечі окупантів у першому з них залишилося 1 019, а в другому - 11 мешканців. За даними М. Максименка, кількість працездатного населення в колгоспах і радгоспах скоротилася на три п'ятих.

Відчутне зростання населення півострова відбулося в 1944 р., коли з п’яти


Интересная статья: Быстрое написание курсовой работы