Читать практическое задание по истории: "Повсякденність поліетнічного українського суспільства в її етнічному вимірі" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

языках, придерживались разных норм поведения, но и, объединенные в одном государстве, находились на разных ступенях социального развития и жили как бы в разных социальных системах. Многоукладность в экономике России имела как бы свое пространственное выражение, и каждый этнос на континууме "буржуазные отношения - буржуазно-феодальные - феодально-патриархальные" занимал свое место"5. Радянські вчені цілком справедливо відзначали, що нівелювання соціальної структури етносів було системоутворюючою підвалиною соціальної політики і розглядалося більшовиками в якості основи затвердження фактичної рівності етносів. Замість множини майнових і станових груп створювалися національні когорти єдино- подібних класів і соціальних прошарків, економічним підґрунтям котрих була суспільна власність на засоби виробництва. Якими шляхами відбувалася соціально-класова нівеляція, які етнокультурні та демографічні наслідки вона мала, - з цілком зрозумілих причин це питання залишилося поза увагою авторів монографії, однак вони зауважили, що "реальный путь к "выравниванию" лежал через максимальную интенсификацию социального роста всех, и в первую очередь ранее отсталых народов"6.

Осягнення змісту та наслідків модернізаційних перевантажень радянської епохи в етносоціальній та етнокультурній сферах залишатиметься завданням номер один для наступних поколінь вчених.

-90-і рр. ХХ ст. стали часом фактографічного та тематичного прориву: саме тоді переважна більшість етнічних громад України стала об' єктом наукового дослідження історичної науки та суміжних дисциплін, завдяки чому вони вийшли з, здавалося вічного, забуття; в суспільствознавстві затвердилося, надавши могутнього поштовху дослідницьким пошукам, поняття "етнічна меншина". Тематично дослідження наслідували радянську історіографію, проте геть іншими були концептуальні підходи і, як наслідок, оцінки діяльності урядових структур. Насамперед це стосується національно-культурної політики, мотивів запровадження стосовно етнічних меншин та її стратегічного призначення. Колективну думку вітчизняних дослідників можна сумувати наступним чином: коренізація освітньої системи становила одну з вагоміших складових національно-культурної практики радянського уряду, вона була частиною процесу "радянізації національних меншин" і була національною формою створення "радянської системи освіти і культури", яка передбачала ліквідацію дореволюційної системи освіти, традиційного виховання, атеїзацію навчального процесу, жорсткий партійний контроль над навчальним і виховним процесом.

За спільною думкою колег 20-і рр. стали часом різких змін у галузі традиційної культури етнічних громад України, а на кінець 30-х рр. перспективи подальшого їхнього розвитку формували процеси стандартизації та етнокультурного нівелювання. Зазначається, зокрема, що наприкінці 30-х рр. практично в середовищі всіх етнічних громад вийшов з вжитку традиційний костюм, занепали народні промисли, сталу тенденцію до стандартизації виявляла культура будівництва. Всі ці факти є загально відомими, однак механізм процесів етнокультурної стандартизації практично не розкритий. Мало цікавило дослідників питання, яку роль у ній відіграла радянська держава 20-х рр. і якою була вага загальних тенденцій