Читать статья по политологии: "Сирійський фактор у зовнішній політиці Туреччини (2003-2014 роки)" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Сирійський фактор у зовнішній політиці Туреччини (2003-2014 роки) Бойко Андрій, магістр Анотація У статті проаналізовано двосторонні відносини між Турецькою Республікою та Сирійською Арабською Республікою за часів правління урядів Р. Ердогана. Розглянуто причини та передумови виникнення суперечностей між обома країнами, їх перебіг, спроби вирішення та їх наслідки для Туреччини. Досліджено причини зміни зовнішньої політики Турецької Республіки на сирійському напрямку.

Ключові слова: Реджеп Ердоган, Ахмет Давутоглу, Туреччина, Сирія, «арабська весна». Турецько-сирійські відносини є однією з найскладніших тем зовнішньої та внутрішньої політики обох держав [1, c. 118]. Істотне збільшення напруження в регіоні Близького Сходу, загострення кризи навколо біженців, тривала громадянська війна у Сирії, збільшення зовнішньополітичної активності Туреччини та проблема тероризму в наш час помітно збільшили інтерес у тому числі й до двосторонніх відносин між офіційною Анкарою та Дамаском.

У межах цього дослідження неможливо розглянути повну історію взаємовідносин двох країн. Хронологічні межі роботи охоплюють період між 2003 та 2014 рр., тобто час правління урядів Реджепа Ердогана. Розуміння змін поглядів турецької дипломатії щодо Сирії є вкрай важливим, адже приклад двосторонніх відносин допоможе зрозуміти основні принципи зовнішньої політики Анкари протягом зазначеного часу.

Історія відносин Туреччини та Сирії ніколи не була простою, зрештою це твердження є слушним для усіх країн, які мають кордон із сучасною Турецькою Республікою. Більшість держав, які раніше входили до складу Османської імперії дуже обережно ставились до можливості збільшення впливу та значення Туреччини у регіоні саме з огляду на її османське минуле.

В Анкарі, навпаки, тривалий час більшість арабських країн розглядались як колоніальні території, які отримали та захистили власну незалежність виключно завдяки втручанню третіх держав [2, c. 24]. З іншої точки зору, весь час існування республіки у Туреччині її правлячі кола ставились до сусідніх мусульманських країн із великою підозрою через власні прозахідні погляди [3, c. 3] та намагання модернізувати країну за західним зразком. А це означало проведення секулярних реформ, проти яких і виступала частина правлячих режимів країн Близького Сходу та їх суспільства.

Сучасні відносини між двома країнами також тривалий час були складні. На це існувало декілька причин, основними серед яких були територіальні суперечності між Анкарою та Дамаском, передусім конфлікт навколо турецької провінції Хатай (Іскендерун), який бере свої витоки ще у ХVI ст. [4]. За рішенням конференції у Сан-Ремо (1920 р.) цю територію було включено до складу Сирії, яка була підмандатною територією Франції. Проте вже у 1939 р. Франція передала провінцію до складу Туреччини з метою нейтралізації позиції Анкари у Другій світовій війні [2, c. 25]. Важливість цієї території пояснюється її стратегічним становищем, адже вона має безпосередній вихід до Середземного моря. До того ж, саме через територію провінції Хатай проходять важливі торговельні шляхи у регіоні.

Важливою складовою частиною суперечностей між двома країнами є й статус річок Тигр та Євфрат, адже їх витоки

Похожие работы