(Назад)
(Cкачать работу)капіталів. Досвід світового розвитку XIX—XX ст. показав, що прагнення до поділу збуту, сфер впливу, колоній спричинило такі міжімперіалістичні конфлікти, які виключали можливість "ультраімперіалізму" як гармонійного союзу держав.
У ранніх працях теоретика австрійської та німецької соціал-демократії Рудольфа Гільфердінга (1877—1941) переважала критика представників історичної та суб'єктивної школи буржуазної політекономії, захист економічної теорії та методу К. Маркса. У нього був цікавий погляд на предмет економічної науки. На його думку, об'єктом політекономічного аналізу можуть бути лише стихійно діючі закономірності товарно-капіталістичного господарства, тому з переходом до соціалізму (який у той час ототожнювався марксистами з ліквідацією товарного виробництва) та встановленням свідомого суспільного регулювання економічних відносин зникає сам предмет політичної економії як науки.
Книга Р. Гільфердінга "Фінансовий капітал" (1910) — найбільш суттєве досягнення західноєвропейської соціал-демократичної думки з питань імперіалізму. У ній зібрано й теоретично узагальнено великий фактичний матеріал, що відображає зміни в економіці й політиці капіталізму кінця XIX — початку XX ст. Р. Гільфердінг проаналізував якісно нові явища: розвиток капіталістичного кредиту, збільшення кількості акціонерних товариств, утворення фіктивного капіталу, діяльність фондової біржі, механізм біржової спекуляції, концентрацію капіталу, фінансовий капітал та його вплив на внутрішню й зовнішню політику імперіалізму. Сутність фінансового капіталу була зведена до панування банківського капіталу над промисловістю, що дало Р. Гільфердінгу змогу зробити висновок про можливість перебудови капіталізму шляхом "соціалізації" сфери обігу: "захоплення шести великих берлінських банків уже в теперішній час було б рівносильне захопленню найважливіших сфер великої промисловості". Р. Гільфердінг наголошував також на можливості створення єдиного картелю, який забезпечив би безкризовий розвиток економіки. Таким чином, він був прихильником теорії "організованого капіталізму".
Погляди лівого крила західноєвропейської соціал-демократії відображені у творах Рози Люксембург (1871—1919) і Карла Лібкнехта (1871—1919), які під впливом подій жовтневого перевороту в Росії відійшли від соціал-шовіністів і центристів та разом з більшовиками утворили ядро нового Комуністичного Інтернаціоналу. Р. Люксембург пропагувала економічне вчення К. Маркса та критикувала бернштейніанство за спробу вдосконалити капіталізм. Вона розвинула тезу про історичну приреченість імперіалізму та зробила висновок про необхідність його революційного, насильницького повалення. Економічні витоки імперіалізму вона вбачала в особливостях розширеного відтворення: капіталісти можуть забезпечити реалізацію додаткової вартості лише частково, за рахунок особистого споживання, тому необхідно, щоб існували некапіталістичні виробники та споживачі як усередині власної держави, так і у відсталих країнах. Імперіалізм ототожнювався з політичним виразом процесу нагромадження капіталу в його конкурентній боротьбі за залишки некапіталістичного світового середовища.
Р. Люксембург стверджувала, що політична економія перестане існувати з того моменту, як анархічне