Читать реферат по религиоведению: "Історія релігійних вірувань в Україні" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

На відміну від християнства, релігії інтернаціональної та індивідуалістичної, язичництво було релігією національною, племінною та общинно-родовою. Тому релігійну реформу Володимир почав зі створення загальнодержавного пантеону з різних племінних богів, який, на його думку, дав би язичникам змогу усвідомити себе підданими великої держави, а не просто членами маленьких родоплемінних громад. Іншим, уже політичним, чинником прийняття християнства в Київській Русі стали контакти останньої з Візантійською імперією. Київські князі протягом ІХ—Х ст. то нападали на Константинополь, то укладали з імператором мир.

Візантія була однією з найбагатших і наймогутніших держав у Європі, причому (як Східна Римська імперія) з багатим історичним минулим та високою культурою. Візантійський імператор був заінтересований у запровадженні християнства на Русі, щоб зробити її політично та ідеологічно залежною від Візантії. Київські князі, у свою чергу, були не від того, щоб "розмовляти на рівних" зі своїм могутнім сусідом, тим більше, що християнство вже прийняли слов’яни Подунав’я, які виробили окремий, слов’янський обрядовий варіант православ’я та спеціально для нього — церковнослов’янську писемність (стараннями подвижників Кирила та Мефодія).

Уже саме тільки прийняття християнства було акцією самоствердження молодої Києворуської держави, оскільки Володимир хрестився не як васал імператора, а як рівний йому — прелюдією хрещення було взяття візантійського міста Корсуня (тепер Севастополь). Переговори Володимир вів уже як переможець, а умовою хрещення було одруження з сестрою імператора (одруження з варваром — безпрецедентний для імператорської сім’ї випадок).

Існує кілька версій вибору та прийняття православного варіанта християнства. Так, згідно з "Повістю временних літ" Володимир відправив послів у різні кінці світу, щоб вони оцінили тамтешні релігії. Вирішальний (за "Повістю…") вплив на Володимира справила розповідь послів про Візантію, про неймовірну красу візантійських храмів та богослужіння. Отже, естетичний, чуттєвий чинник для наших предків — язичників, а згодом християн, був на першому місці, а єдність Краси, Добра та Істини — одним із головних духовно-релігійних принципів.

2. Після прийняття 988 р. християнства як державної релігії почалося його поширення, головно примусове, серед населення Київської Русі. Неможливість і неприродність різкої зміни світогляду спричинила визначальний для релігійного життя Київської Русі феномен двовір’я, тобто одночасного сповідування тими самими людьми двох релігій — язичницької та християнської. Двовір’я є нормальним для синкретичного язичницького світогляду явищем — до міфологічного пантеону було прийнято ще одного бога — Христа. Дві релігії були в певному розумінні сумісними: християнство — офіційне, язичництво — народне; християнство охоплює особисті виміри життя людини, язичництво — господарську діяльність.

Період двовір’я був не тільки періодом боротьби двох релігій, а й періодом взаємних впливів. Християнство, зрештою, перемогло, але ціною значних обрядових запозичень у язичництва — християнські