Читать курсовая по коммерческому делу, торговле: "Місце України в світовому сільському господарстві. Шляхи переходу до ринкової економіки" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

до виникнення критичних ситуацій, щоб у разі необхідності підтримати економічне зростання у короткостроковій та середньостроковій перспективі за допомогою відповідних заходів економічної політики. Аналітики МВФ підвищений ризик вбачають у “нерівномірних темпах економічного зростання трьох регіонів основних валют із початку десятиріччя, що обумовило значне розширення дисбалансів поточного рахунку. Ці дисбаланси, які посилилися внаслідок криз на ринках, що розвиваються, містять в собі значні ризики для світової економіки через можливе зростання протекціонізму… або надмірні і потенційно дестабілізуючі коливання обмінних курсів основних валют”.

До факторів дестабілізації глобального розвитку, на думку аналітиків МВФ, належать також потенційна можливість виникнення фінансової нестабільності та незахищеність економік деяких країн від впливу кризових явищ на світових фінансових ринках.

Успішний розвиток сільського господарства багатьох країн є однією з найважливіших проблем, які стоять сьогодні перед світовою економікою.

Донедавна економічні теорії вважали, що основним фактором розвитку сільського господарства країни є кліматичні умови, природні ресурси та культура народу. Свого часу ця ідея знайшла підтвердження в багатьох країнах світу.

Сьогодні існують більш повні приклади різкого зростання сільськогосподарського виробництва за рахунок інших факторів, до яких, в першу чергу, слід віднести науково-технічне забезпечення, інфраструктуру, інвестиції, створення умов для конкуренції на внутрішньому та зовнішньому ринках. Ці фактори забезпечили великий економічний ефект при вирощуванні кукурудзи у Перу, пшениці у Чілі і Пакістані, бавовни у Бразилії, каучуку в Малайзії.

Найвищим пріоритетом багатьох країн світу було і залишається бажання повного самозабезпечення продовольчими товарами. Це змусило уряди держав корінним чином змінити інвестиційну політику підвищення рівня освіти товаровиробників, яка сприяє пристосуванню до місцевих умов нових технологій вирощування культур. За даними досліджень Світового банку зростання рівня освіти робочої сили на 1 рік призводить до зростання ВВП на 9%. Таке співвідношення є дійсним для перших трьох років навчання. Але, як свідчать ті ж дослідження, витрати на освіту та підготовку кадрів будуть марними, якщо управління економікою незадовільне. Прикладом можуть послужити такі країни, як Філліпіни та Південна Корея. У 50-х роках дохід на душу населення та рівень писемності у Філліпінах та Південній Кореї були однаковими, але економічного зростання на сучасному етапі вони досягли різного.

Додатковий рік навчання у школі сприяв підвищення виробництва сільського господарства майже на 2% у Південній Кореї та на 5% у Малайзії. У Перу, якщо фермер має в активі додатковий рік шкільної освіти, ймовірність застосування ним сучасної технології зростає на 45%. У Таїланді фермери з чотирирічною шкільною освітою в три рази більше застосовують нові хімічні засоби, ніж ті, які мають освіту від 1 до 3 років навчання в школі.

Завдяки “зеленій революції”, яка охопила значну кількість країн, що розвиваються, вдалося значно збільшити виробництво продуктів харчування. “зелена революція” зумовила розповсюдження у сільському господарстві нових сортів