- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя »
Реферат на тему:
Урожайність озимої пшениці в умовах посухи
Кліматичні умови України за кількістю опадів і температурним режимом характеризуються нестабільністю за роками і періодами вегетації. Сприятливі роки чергуються із посушливими, гостропосушливими та суховійними явищами. Нині, за зміни клімату й глобального потепління, не тільки в степовій зоні, а майже на всій території країни агрокліматичні чинники часто зумовлюють несприятливі, й навіть екстремальні, умови вегетації озимої пшениці.
У степовій зоні через кожні два-три роки, а в лісостеповій і поліській зонах — через три-пять років бувають посухи й суховії. У ХХ столітті досить посушливими були 1918, 1937, 1950, 1968, а катастрофічними — 1934 і 1946 роки. Вже з початку нинішнього століття жорсткі посухи та інші екстремальні явища спостерігалися в 2003 і 2007 роках. Прояви посухи відбуваються на фоні високих температур за тривалої відсутності опадів. Навіть у районах з достатнім зволоженням грунту через вісім-десять днів без дощів у літні місяці в грунті створюється дефіцит вологи, а триваліша відсутність опадів спричинює пересихання орного й нижніх шарів грунту, в яких зосереджена основна маса коренів рослин пшениці.
Тривала посуха порушує водний режим грунту, процес фотосинтезу й дихання, грунтове живлення, обмін речовин, а отже, шкідливо впливає на формування продуктивності, веде до недобору врожаю, а інколи — до загибелі посівів, як це було в багатьох регіонах України в 2003 і 2007 роках, внаслідок чого проблеми боротьби із стресовими умовами й стійкістю рослин до посухи мають велике загальнодержавне, теоретичне й практичне значення.
Дослідження свідчать, що стійкість посівів озимої пшениці до посухи великою мірою залежить від створення сприятливих умов для росту й розвитку рослин, особливо на початкових етапах органогенезу. Дуже важливо, щоб такі умови сприяли одержанню повноцінних сходів, швидкому й потужному розвитку кореневої системи з активною вбирною здатністю поверхні коренів, проникнення в глибші шари грунту. Надійною основою таких умов є:
- підвищення загальної культури землеробства;
- створення високих агрофонів; впровадження інтенсивних технологій, науково обгрунтованих сівозмін із відповідним чергуванням культур та вологозберігаючих систем обробітку грунту;
- ефективне й раціональне внесення добрив;
- догляд за посівами; боротьба з бур’янами, шкідниками й хворобами та агролісомеліоративні й протиерозійні заходи.
Вивчаючи формування посухостійкості залежно від попередників, ми встановили, що в середньому за 1999–2002 роки щорічно найвища стійкість до посухи формувалася в разі розміщення посівів по чорному пару, найменша — після кукурудзи на силос, а середня — після еспарцету й вико-вівса.
По чорному пару стійкість до посухи напівкарликових сортів Одеська 162 і Ніконія, а після вико-вівса й Селянки і Ятрань 60, була вищою, ніж середньорослих. Після еспарцету різниці між цими групами сортів не було, а після кукурудзи на силос перевага була на боці середньорослих сортів Донецька 48, Знахідка одеська й Одеська 267.
Досить переконливі дані одержано в Центрі сортознавства та сортовивчення в 2007 році з вивчення впливу рівнів агрофону на формування посухостійкості. Посіви розміщували на низькому (попередник —
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя »