(Назад)
(Cкачать работу)га сільськогосподарських угідь в середині 60-х років становила 309 крб. При цьому оцінка землі була різною в республіках і регіонах (Молдавська РСР - 1780 крб./га, Казахстан - 112 крб./га). Загальна вартість сільськогосподарських угідь становила 188 млрд. крб. (вартість основних фондів без землі на 1 січня 1966 p. - 601 млрд.крб).
За розрахунками Е.С.Карнаухової, середня оцінка сільськогосподарських угідь на 1961-1971 pp. була визначена в 307 крб., а середня оцінка 1 га орних земель - 710 крб. з коливаннями від 187 крб. для Далекого Сходу до 2225 крб. для Середньої Азії.
Ha 1991 p. вартість освоєння 1 га землі під ріллю в Україні в середньому становила 4,8-9,5 тис.крб, під кормові угіддя (сінокоси і пасовища) - 3-4 тис.крб/га. При такій оцінці вартість землі як природного ресурсу перевищила б вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення України в п'ять разів. Це дуже велика сума, однак у цьому є своя перевага з точки зору екології - чим вищий норматив оцінки, тим краще він виконує свою функцію ,щодо охорони аграрних угідь від вилучення їх на несільськогосподарські потреби, сприяє економії цінних земель.
Оцінка землі як природного ресурсу залежить ще й від її господарського використання, тобто від функціонального стану на якийсь конкретний момент. На кінець 1990 р. 1 га землі в центрі середнього міста оцінювався в 1 млн. крб. і в 450 тис. на периферії (в Москві - 1,5-2 млн. і 600 тис.крб відповідно). Це пов’язано з тим, що використання землі для несільськогосподарських цілей в багатьох випадках приносить набагато більшу ренту, ніж у сільському господарстві.
Техніка розрахунку оцінки природного ресурсу за енергетичною методикою зводиться до дії згідно з формулою:
(4),
де ОПРЕ - оцінка природних ресурсів енергетична; Ев - енергетичні витрати на утворення певного виду природних ресурсів; Be - вихід енергії, який може бути одержаний з цього виду природного ресурсу при його використанні.
Оцінка лісових ресурсів провадиться у формі так званої лісової такси (тарифу). Це ніби ціна деревини дерев, які ростуть в лісі, вона, за задумом, повинна заміщувати витрати держави на ведення лісового господарства, на виробництво лісу, вирівнювання господарських угідь лісових підприємств. Однак вона не виконує цих завдань передусім тому, що встановлена на недостатньому рівні. Так, у лісах VI поясу 3-го розряду лісова такса на велику деревину ялинки в 1990 р. становила всього 60 к. за 1 м3, а на дрібну - 45 к. при собівартості заготівель 15-20 крб. Для IV поясу лісова такса ще нижча: за велику деревину - 35 к., за дрібну деревину - 22, за ялинову деревину - 25 і за, березову - 16 к. Очевидно, що з точки зору раціонального використання лісових деревних ресурсів їх оцінка повинна встановлюватись, виходячи з оптової ціни такого рівня, щоб була вигідною експлуатація і гірших ділянок лісу, звичайно, може призвести до деякого загального підвищення цін на лісоматеріали, але сприятиме кращому використанню лісу. Лісова такса повинна покривати витрати на лісовідновлення - підготовку ділянок, посадку сіянців, догляд за ними, на боротьбу із заглушенням хвойних посадок малоцінними швидкоростучими породами - осикою, березою тощо.
Для деяких природних ресурсів, наприклад для повітря, вартісна оцінка поки що в принципі незастосовна. Атмосферне повітря у нас безплатне і поки що не такий
Похожие работы
Интересная статья: Основы написания курсовой работы