Читать поиск информации по истории государства и права: "Питання держави та бездержавності в концепціях громадівського соціалізму" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Пошукова робота

Питання держави та бездержавності в концепціях громадівського соціалізму

Кінець 50-х — початок 60-х років XIX сторіччя ознаменувався для Російської імперії проведенням ряду ліберальних реформ ініційованих царем Олександром II. Після царської амністії 1855 року повертаються із заслання активні діячі Кирило-Мефодіївського товариства В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш до яких пізніше приєднується і Т. Шевченко. Звільнені братчики обирають місцем своєї діяльності та проживання столицю імперії, в якій загальна атмосфера суспільного життя була для реалізації їх планів більш сприятливою ніж у провінції.

Санкт-Петербург, на певний час, стає одним з головних центрів українського національного відродження. Тут виникає об’єднання ентузіастів української справи, що отримала назву Українська громада. Її члени орієнтувались на проведення культурницько-просвітницької роботи на легальних засадах, вважаючи, що лібералізація режиму дозволить вирішити багато з українських проблем не вступаючи з ним у конфлікт. Було налагоджено друкування українських книжок, журналу "Основа", що став засобом спілкування свідомої української інтелігенції не лише в Російській імперії, а й поза її межами.

"Після скасування кріпацтва та здійснення Олександром II деяких інших соціально-політичних реформ народницька інтелігенція дістала ширші можливості для розгортання просвітницької роботи в масах. За прикладом громадівців Петербурга в багатьох містах України під тією ж назвою починають виникати самодіяльні напівлегальні або легальні організації української ліберально-демократичної інтелігенції" [31, с. 159].

Одна з перших громад в Україні виникає в стінах Київського університету в результаті трансформації гуртка так званих "хлопоманів" наприкінці 1860-початку 1861 рр. На чолі організації став видатний український історик В. Антонович. До її складу також входили викладачі та студенти університету П. Чубинський, І. Касьяненко, М. Драгоманов та інші. За прикладом Києва громади почали утворюватись і в інших містах та містечках України. Певних політичних програм громади, як правило, не мали, об’єднуючи людей, що були зорієнтовані переважно на проведення культурно-освітніх заходів і не бажали конфлікту з владою. Спільним для всіх членів громад була любов до України та її народу, що закріпило за цим рухом назву українофільства.

Характеризуючи українофільство Д. Заславський відзначав, що "Це був національний настрій без національної програми. Відкидаючи усе "московське", воно разом із ним відкидало і російську демократію. Воно було аполітичне. З університету українство поширювалося і на інші кола суспільства і на інші міста" [99, с. 21]. Аполітичне культурництво, що його проповідував П. Куліш, знайшло в Україні немало щирих прихильників та послідовників.

У той же час, певну частину молодого покоління української інтелігенції не влаштовувала така позиція. Ліквідація кріпаччини не викликала в них надмірної ейфорії, а фактичний грабунок селянства, пов’язаний з необхідністю викупу землі у поміщиків, переконував у необхідності продовження рішучої і безкомпромісної боротьби з царатом.

Говорячи про настрої серед української молоді на початку 1860-х років, Ю. Охрімович звертав увагу на те, що "Молоде

Похожие работы