Читать лекция по медицине, физкультуре, здравоохранению: "Загальна фізіологія залоз внутрішньої секреції (загальна ендокринологія) (лекція)" Страница 1

назад (Назад)скачать (Cкачать работу)

Функция "чтения" служит для ознакомления с работой. Разметка, таблицы и картинки документа могут отображаться неверно или не в полном объёме!

Лекція на тему:

Загальна фізіологія залоз внутрішньої секреції (загальна ендокринологія) План:

    Загальна морфо-функціональна характеристика залоз вннутрішньої секреції. Класифікація гормонів. Механізм дії гормонів.

Поняття про залози внутрішньої секреції сформульоване І. Мюллером (1830). Німецький фізіолог Адольф Бертольд у 1849 році вперше встановив, що пересадження кастрованому півню в черевну порожнину сім’яників іншого півня приводить до відновлення вихідних властивостей у кастрата. Цю дату вважають датою народження ендокринології. В 1889 р. Броун-Секар повідомив про досліди, проведені на самому собі — витяжки з сім’яників тварин здійснили на старечий організм вченого (а йому було 72 роки) «омолоджуючу дію». Однак, ефект омолодження тривав недовго — через 2—3 місяці він пропадав. Але головне, що дали ці досліди — це могутній імпульс для розвитку ендокринології.

В 1901 р. російський дослідник Соболєв Л. В. довів, що панкреатична залоза має здатність секретувати фізіологічно активну речовину, що було ідентифіковано в 1921 р. Ф. Бантінгом і Ч. Бестом як інсулін. В 1902 р. Старлінг і Бейліс висунули ідею про існування секрету, що сприяє виділенню панкреатичного соку. Саме Старлінг дав йому назву «гормон» — спонукаю до дії, до активності. Надалі ендокринологія інтенсивно розвивалася і продовжує розвиватися в наші дні. Все більше стає очевидним, що продукція фізіологічно активних речовин — це функція не тільки залоз внутрішньої секреції, але і багатьох традиційно неендокринних органів. Шлунково-кишковий тракт, нирки, печінка, серце продукують гормони і гормоноїди.

Ще наприкінці минулого століття в кишечнику були виявлені хромаффінні клітини, що інтенсивно зафарбовувалися хромом. В подальшому подібні клітини були виявлені в стравоході, бронхах і інших відділах дихальної системи. Австрійський патолог Фейртер, що знайшов ці клітини, об'єднав їх у паракринну систему, вважаючи, що в них продукуються речовини, подібні до гормонів. Англійський гістолог Пірс у 50-х роках нашого століття встановив, що всі ці клітини здатні поглинати амінокислоти, що ззовні вводяться — попередники гормонів і розщеплювати їх шляхом декарбоксилювання, а з їхніх залишків синтезувати гормони. Він назвав цей процес «Аміне Прекурссор Аптейк энд декарбоксилейшн». Перші букви чотирьох цих слів склали абревіатуру — АПУД (1968 р.). Клітини одержали назву — «апудоцити». Зараз вже відомо більш 50 типів апудоцитів, що синтезують близько 50 гормонів, в тому числі — серотонін, мелатонін, адреналін, гістамін, інсулін, гастрін, секретин, панкреозімін (холецистокінін), вазоактивний інтестінальний гормон, бомбезин, енкефаліни, ендорфіни, інсулін і багато інших. В цілому, системі АПУД приділяють велику увагу в зв'язку з тим, що без апудоцитів порушується нормальна діяльність організму.

ТИПИ ГУМОРАЛЬНИХ ВПЛИВІВ

Ендокринологія — наука, що вивчає розвиток, будову і функції залоз внутрішньої секреції і клітин-продуцентів гормонів, біосинтез, механізм дії й особливості гормонів, їх секрецію в нормі і при патології, а також хвороби, що виникають в результаті порушення продукції гормонів.

Розрізняють наступні варіанти дії гормонів (по класифікації Талалайк-нам.М.,1989 ).

1) Гормональна — або власне ендокринна: гормон