Читать курсовая по бухучету, управленческому учету: "Внесок Юрія Столярова у розвиток документології як науки" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

а) з різними науками; б) з різними методами та їх цілями…;

в) з різними організаційними планами…".

"Визначити Бібліологію - означає характеризувати галузі, на які ця наука розповсюджує свій вплив, і звідти, одночасно, вказувати межі, які відділяють її від суміжних галузей"[3, с. 4]. Ці завдання можна адресувати й сучасній документології. 1.2 Трансформація документології як "документаційної науки" у XX ст. Наука, яку П. Отле називав по-різному, у його послідовників у 30-ті - 40-ві роки XX ст. називалася "документацією". Ця назва збігалася з назвами організаційних центрів, які називалися "інститутами документації", Міжнародною федерацією з документації. Як правило, теоретики "документації" у цей час, переважно, повторювали чи тлумачили та коментували ідеї П. Отле щодо визначення поняття "документа", організації діяльності зі збору та зберігання документів, їх підготовки до використання науковцями з різних галузей знань.

Серед найбільш відомих у той час публікацій представників "документації" як науки можна назвати праці С. Бріє та С. Бредфорда. Сюзанна Бріє, віце-президент Міжнародної федерації з документації, видала брошуру під назвою "Що таке документація?" (французькою мовою, Париж, 1951). "Документ" трактувався тут як "будь-яке зареєстроване [чи "зафіксоване"] свідчення…", від письмових документів - до каменів у мінералогічному музеї чи навіть антилопи в зоопарку.

Друга, не менш відома і ще більш вагома для теорії документації праця належала англійцю Семюелю Бредфорду, бібліографу Британського музею. Його монографія мала назву "Documentation", була опублікована в 1948 р. в Лондоні. У її змісті були опубліковані дослідження, які стали відомими пізніше як "закони Бредфорда": закон розсіювання і концентрації інформації; метод визначення "ядра" періодичних видань певної галузі знання чи з певної проблеми. Ці закони мали вже не тільки теоретичне, але й практичне значення, і були покладені в основу багатьох прикладних досліджень документних (чи інформаційних) потоків, що виконувалися в наступні роки. Але сама "документація", як наука, на початку 50-х рр. XX ст. замінюється "інформаційною наукою" чи "інформатикою". Остання назва утверджується в середині 60-х рр. XX ст.

Одночасно і паралельно з інформатикою відбувається формування науки під назвою "документалістика". Її відмінність від інформатики полягала в тому, що в той час, коли інформатика на перше місце висувала процеси оброблення інформації, перш за все, наукової, незалежно від форми її представлення (хоча основною формою визнавалася документальна), документалістика декларувала завдання дослідження "документальних систем", тобто таких систем, основною складовою яких є документ. І хоча "документальна система" мала за мету збереження і передачу інформації, наука "документалістика", все ж таки, розвивалася окремо від інформатики.

У Росії найбільш відомим представником документалістики був Г.Г. Воробйов, який в 1971 р. опублікував монографію "Документ: информационный анализ"[4], захистив докторську дисертацію і очолив Комісію з кібернетики при АН СРСР. Його авторитет і праці сприяли

Похожие работы