Читать курсовая по английскому: "Труднощі перекладу власних назв" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Труднощі перекладу власних назв 1. Власні назви як об’єкт сучасного мовознавства 1.1 Поняття власних назв та їх різновиди У наш динамічний час в умовах розширення міжнародних зв’язків та обміну інформацією, розвивається перекладознавство і зростають вимоги до якості перекладу. Важливе місце посідає переклад власних назв, які є невід’ємною частиною будь-якої сфери діяльності.

За визначенням В. Виноградова, власні назви (оніми) - це слова, що називають дійсний чи вигаданий об’єкт, особу чи місцевість єдину в своєму роді [8, с. 150]. М. Кочерган зазначає, що власні назви, на відміну від загальних, служать для виділення названого ними об’єкта з низки подібних, його індивідуалізації та ідентифікації [23, с. 186]; і пропонує таку класифікацію власних назв: 1) антропоніми - імена людей; 2) топоніми - географічні назви; 3) теоніми - назви божеств; 4) зооніми - клички тварин; 5) астроніми - назви небесних тіл; 6) космоніми - назви зон космічного простору і сузір’їв; 7) хрононіми («квазівласні імена») - назви відрізків часу, пов’язані з історичними подіями; 8) ідеоніми - назви об’єктів духовної культури; 9) хрематоніми - назви об’єктів матеріальної культури; 10) ергоніми - назви об’єднань людей: товариства, організації тощо; 11) гідроніми - назви водоймищ (річки, озера, моря, болота); 12) етноніми - назви народів, етнічних груп [23, с. 187].

На думку Д. Шмельова, основним аспектом розгляду природи найменування лексичними одиницями є лінгвосеміотичний, що ґрунтується на наступних теоретичних положеннях: 1) природна мова є знакова система особливого роду з подвійною структурацією її одиниць і із дворазовим їх позначенням - у системі номінативних засобів (первинне означення) і в якості або в складі предикативних одиниць у мові (вторинне означення); 2) людська мова як складне матеріально-ідеальне утворення поєднує у собі стосовно об’єктивної дійсності сімултану властивість позначення й відбиття; 3) психо-фізіологічною основою репрезентації об’єктивної дійсності словами є друга сигнальна система дійсності [41].

Акти прямої (первинної) номінації за допомогою слів примітні тим, що вони одночасно сполучені з опредмечуванням людиною об’єктивного світу, з усіма етапами його суспільного досвіду й трудовою діяльністю, з виділенням і узагальненням необхідного й істотного в предметі пізнання.

У гносеологічному аспекті пряма лексична номінація є завжди процес перетворювання фактів дійсності в знаки й надбання людей шляхом перетворення фактів дійсності у факти системи мови, у значення й категорії, що відбивають суспільний досвід носіїв мови.

Становлення найменування будь-якого типу (елементарне первинне й - просте, складене, складне однослівне або декількаслівне найменування й т.д.) сполучено із процесом знакоутворювання.

Власні назви, хоча й зараховуються в розряд повнозначних лексичних знаків, однак різко протистоять останнім як за своїм значенням, так і по сфері й обсягу функціонування, займаючи периферійне положення в лексиці будь-якої мови. По характеру знакового значення, по сфері функціонування й функції індивідуалізації власні імена можна назвати лексично неповноцінними, збитковими.

О. Кирилович зазначає, «якщо серед іменників конкретні загальні імена є

Похожие работы