(Назад)
(Cкачать работу)французьких вчених й інший погляд, за яким різниця між законодавчою і виконавчою владою не має принципового значення., адже лідер партії парламентської більшості фактично володіє і тією і іншою. Він керує урядом і контролює цю більшість. Тому говорити, що законодавча і виконавча влади розподілені, буде, на думку адептів такого підходу, неправильним, а справжній поділ має місце між урядом і опозицією.
Ці та інші теоретичні концепції в цілому узгоджуються зі змістом чинної конституції Франції, де сполучаються елементи жорсткого розподілу влад з інститутами парламентарної республіки. Зокрема, конституція фіксує принцип несумісності членства в уряді з депутатським мандатом, що, як зазначалось, властиво президентській республіці. З іншого боку, в основному законі закріплений принцип політичної відповідальності уряду перед парламентом, котрий характеризує парламентарні форми правління.
В цілому слід підкреслити, що на практиці йдеться, по суті, не про розподіл влад або влади, а про розділення, поділ владних функцій між вищими органами держави. Тим самим формулу “розподіл влад” можна без особливих застережень замінити на формулу “розподіл державних функцій”. Сказане не заперечує значущості ідей розподілу влад, які служать основою для створення загальних гарантій демократичної організації суспільства і держави. Ці ідеї мають насамперед політичне звучання, хоча не слід заперечувати їх характер як юридичної цінності.
Реалізація на практиці відповідних ідей створює той стрижень, який покладений в основу конституційного механізму здійснення влади, складовими якого є вищі органи.
ПарламентЗначну увагу в характеристиці вищих органів сучасної держави як звичайно приділяють парламентам. Вони розглядаються як органи законодавчої влади, а іноді і як такі, що своєю діяльністю формально забезпечують функціонування і саме існування інших вищих органів.
За визначенням, парламенти - це виборні і колегіальні вищі органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління і мають своїми головними повноваженнями повноваження в сфері законотворчості. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях - також і на рівні їх суб`єктів. В останньому випадку повноваження законодавчих органів двох рівнів розмежовуються на засадах, визначених федеральною конституцією.
Діяльність парламентів визначає характер і зміст парламентаризму. Парламентаризм - це система такої взаємодії держави і суспільства, для якої характерними є визнання провідної або , в наш час, особливої і достатньо суттєвої ролі в здійсненні державно-владних функцій загальнонаціонального постійно діючого представницького органу. Таке визначення парламентаризму означає, що його не слід пов`язувати з якимись конкретними формами державного правління. Явище парламентаризму в тій чи іншій формі притаманне кожній демократичній країні.
Характеристика парламентаризму набуває завершеності тільки тоді, коли враховуються структура і організація, зміст компетенції і головні напрями діяльності самих представницьких органів. Розгляд цих питань дозволяє скласти об`єктивну уяву про те, як реалізуються засади теорії народного представництва, наскільки їх природа відповідає політичним потребам
Похожие работы
Интересная статья: Основы написания курсовой работы