Читать курсовая по педагогике: "Особливості виховного процесу в Україні" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

(КУРСОВА РОБОТА)

І. Без гілок не дерево, без дітей не сім’я.

ІІ. Батько і мати, рід і родина - їх роль у вихованні.

1. Практика морального виховання дітей у сім’ї.

2. Традиції трудового виховання.

3.Засоби розумового виховання.

4. Піклування про здоров’я.

5. Фізичний розвиток дітей.

6. Привчання дітей до прекрасного.

ІІІ. Українська родинна обрядовість.

1. Українські домисли про появу людини.

2. Що кум, то ум.

3. Хрещення дитини.

4. Люби дитя мов душу.

ІV. Місце гри у вихованні дитини.

V. Колискова пісня, дитячий фольклор - могутні вихователі.

VІ. Особливості козацького виховання.

VІІ. Народне дитинознавство - великий скарб у вихованні.Кожен народ мав історично обумовлену систему виховання, яка покликана духовно відтворювати націю, зберігати її в віках, примножити її культурно-історичні, національні здобутки. Національна система виховання складається з принципів, провідних ідей, форм, методів виховної роботи, типів навчальних закладів, концепцій виховання, що склались в масштабах України.

Дитина повертається, як головний суб’єкт національного виховання в національну педагогіку родинного виховання.

Народне родинне виховання сягає в глибоку давнину своїми способами виховання. Великим щастям вважалося продовжувати і повторювати себе в дітях. Найщасливішою була та сім’я, де лунало багато дитячих голосів: в народі навіть є такі приказки: “Без гілок не дерево, без дітей - не сім’я”, “Діти - окраса дому”. Діти приносили радість дому, їх порівнювали із зірками, із квітами: “Малі дітки, що ясні зірки: і світять, і радують в темну нічку”.

“Як росте одна дитина, то на старості трудна година”, отже, діти були опорою батьків в старості, обов’язком дітей було піклування про батьків. На весіллі часто можна було почути побажання: “Щоб ви мали дітей повну хату”. Про багаточисельність української сім’ї говорять наші пісні, колядки: “Ой, де куточок, то там і синочок, а на печі по дев’ять дочок”.

Хоч дітей було багато, та ніхто з них не забував про рідну домівку. Коли людина - мандрівник повертається з дороги, то завжди неодмінно п’є цілющу найсолодшу воду із батьківської криниці. Любов до рідної домівки, до батька - матері прививалась дітям з колиски. Коли молодий господар будував хату, то обов’язково н7а новому місці садив калину, щоб калина малих діточок колисала.

Народні повір’я, пов’язані з тим, що дитину приносить “бузько” чи “лелека”, збереглися і по сьогоднішній день. А гніздо ластівки під стріхою - на багатодітність.

Діти виростали захисниками своєї батьківщини, в майбутньому трудівниками своєї землі - що і є актуальним і сьогодні.

Водночас із появою дітей сім’я повинна була піклуватися про них і виховувати. Родинне виховання відводить важливу роль гуманному ставленню до дитини, приділенню їй великої уваги. Тому колись без уваги не залишались діти - сироти, їх обов’язково брали на виховання інші сім’ї.

Опікуном дитини - сироти вибирали не будь - кого, а авторитетну, доброзичливу людину, яка могла б виховати чужу дитину, як свою власну. В більшості випадків таким опікуном ставав ближчий родич; таку дитину забирала багатодітна сім’я, яка мала багато своїх дітей, там і чуже не помішає. Тому в народі

Похожие работы