Читать курсовая по Отсутствует: "Децентралізація публічної адміністрації" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

цілісності державних утворень потрібно було забезпечити лояльність громадян до влади, яка поступово оформилась як легітимація. В таких умовах і постала проблема децентралізації публічної адміністрації, яка полягала у необхідності забезпечити такий характер відносин, за якого з одного боку, пріоритет надавався загальнодержавним інтересам, а з іншого – максимально враховувались потреби та інтереси регіонів. При тому увага до регіонального розвитку не повинна була сприяти появі та поширенню сепаратистських

тенденцій. Цей підхід до організації влади в основному й визначав характерні особливості наукового дискурсу.

На основі аналізу широкого кола джерел переважна більшість сучасних дослідників визначає децентралізацію визначають як спосіб організації публічної влади в державі, за якого адміністративно-територіальні одиниці або інші територіальні утворення мають право самостійно вирішувати питання місцевого значення і реалізувати власні завдання у межах, встановлених законодавством. Один із провідних фахівців у сфері регіонального управління М.І.Долішній вважає, що «у широкому розумінні регіональна політика – це система цілей і дій, що спрямовані на реалізацію інтересів держави щодо регіонів та внутрішніх інтересів самих регіонів, яка реалізується за допомогою методів, що враховують історичну, етнічну, соціальну, економічну та екологічну специфіку територій»[9,с. 17]. У руслі подібних суджень характеризував децентралізацію й З.С.Варналій, який підкреслював, що «децентралізацією державного управління вважають процес передання відповідальності за планування та реалізацію ресурсного забезпечення, розподілу й інших компонентів процесу соціального управління від центральних органів державної влади до регіональних, місцевих органів державної виконавчої влади, до органів місцевого самоврядування»[3,с.102]. Вітчизняні дослідники в основному характеризували децентралізацію, як процес передачі влади від центральних органів на місця[1, с.237–244; 8; 14, с.3–5]. Проте дослідники сходились на думці про зацікавленість державних органів у передачі таких повноважень причини такої зацікавленості, як правило, полягали у неможливості чи недоцільності здійснення відповідних повноважень на місцях центральними органами. Вперше економічна доцільність передачі частини владних повноважень центральних органів влади на місця була науково обґрунтована у дослідженнях Е.Остром[19], яка довела, що місцеві громади мають більше

шансів на раціональне використання місцевих ресурсів, аніж представники центральної влади, не обізнані із місцевими особливостями.

Поступово у наукових колах сформувалося ставлення до децентралізації, як до засобу вирішення певних проблем, які набували загальнодержавного значення[6]. В Україні значну увагу аналізу цих проблем приділив В.Роман, який стверджував, що децентралізація – це процес розширення та зміцнення прав та повноважень адміністративно-територіальних одиниць або нижчих органів та організацій за одночасного звуження прав та повноважень відповідного центру з метою підвищення оптимізації та підвищення ефективності управління суспільно важливими справами, найповнішою реалізації регіональних та і місцевих інтересів[24, с.51–58]. У іншій своїх праці він підкреслював