Читать доклад по мировой экономике, международным экономическим отношениям: "Крим в обіймах "русского мира"" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Крим в обіймах «русского мира» Анексія Криму. Два десятиріччя, здавалося, були часом, достатнім для формування усталених уявлень про нову геополітичну конфігурацію на пострадянських просторах. Однак під час другої президентської каденції В. Путіна ностальгійна риторика і неодноразові принизливі висловлювання щодо України під час розмов на вищому державному рівні сигналізували про наростання неоімперських настроїв у правлячих колах Росії. Постійно виникаюче загострення українсько-російських відносин, газовий шантаж та ембаргові війни не залишали сумнівів у тому, що Росія не вважає Україну рівноправним партнером, а схильна розглядати її як колишню союзну республіку. Багаторічний моніторинг українсько-російських відносин засвідчував, що «реінтеграція пострадянського простору була одним із провідних напрямів зовнішньої політики Росії в останнє десятиліття. Для цього використовувалися економічна слабкість колишніх республік СРСР та їх залежність від російської економіки, незавершеність демократичних трансформацій, що призводила до хронічної політичної та соціально-економічної нестабільності, незрілість політичної культури еліт та самих суспільств, роздмухування внутрішніх конфліктів тощо».

Варто наголосити, що кримське питання загалом, питання Чорноморського флоту РФ зокрема, залишалося у фокусі всіх найважливіших домовленостей і перспективних українсько-російських проектів. Тим часом, як на дипломатичному рівні тиражувалася риторика добросусідства та непорушності міждержавних домовленостей, російський політикум в усіх його політичних спектрах відверто спекулював кримським питанням і так званою проблемою російськомовних співгромадян. З 1991 року кримська карта перетворилася на універсальний важіль тиску на офіційний Київ, якому місцеві політики недвозначно загрожували перспективою «другого Косова», чеченським сценарієм. Спекуляції навколо воєнної загрози перетворилися на звичний елемент політичної гри радикальних проросійських кіл, які в такий цинічний спосіб підтримували в середовищі слов’янського населення півострова фальшивий образ кримських татар як «елементу, що прагне передати Крим під егіду Туреччини». Утримування кримської регіональної спільноти в стані хронічних передвоєнних очікувань грало на руку російській владі, яка тиражувала імідж єдино можливого за таких обставин миротворця і захисника життів «співвітчизників».

На жаль, українська влада з відомою часткою інфантилізму ставилася і до зовнішньополітичних загроз, і до доктрини «русского мира», яка активно просувалася від початку нового століття у суспільному дискурсі в Криму. Апологетика цього концепту ставала все більш популярною на вищих щаблях російських інтелектуалів. Обґрунтовано критикуючи як проект громадянської нації в Росії, так і М. Ремізова з його гаслом «країн багато - народ один», В. Тішков, посилаючись на виступи В. Путіна та Д. Медведева, зазначав, що «нова ідеологія громадянського націєбудівництва жодною мірою не означала заперечення чи розчинення російських національностей (націй в етнічному сенсі слова) в певній багатокультурній спільності під назвою російська нація. Остання є, передусім, формою надетнічної громадянської ідентичності росіян, які являють собою

Похожие работы