Читать доклад по литературе: "Сковорода, Гоголь і літературне бароко" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

«Сковорода, Гоголь і літературне бароко» Підготувала

учитель української мови

та літератури

Сушківського НВК І-І ст.

Канівського району

Павліченко Любов ВасилівнаСушки-2012

Сковорода, Гоголь і літературне бароко

гоголь сковорода творчість

Щедра на парадокси й примхи історія вчинила так, що ідеї Сковороди прижилися, проросли й розвинулися спочатку не на рідному, а на чужому ґрунті - в російській літературі. І Гоголеву роль у цьому процесі перебільшити важко. Гоголь ніби продовжив життя українського бароко, відродив, наповнив новим змістом у нових умовах кращі його традиції, дав живі імпульси цій течії, яка, здавалось, вже цілком вичерпала себе, навіки відійшла у минуле.

Незважаючи на те, що безпосереднього впливу Сковороди на Гоголя не було та навіть не відбулося у свій час і знайомство, як не дивно, письменника з творчістю філософа, можна простежити об’єктивну духовну спадкоємність, провести порівняльні історичні паралелі між двома митцями.

При цьому необхідно визначити - з певною долею умовності, ясна річ, - три рівні порівняльного аналізу: типологію поетики, типологію особистості і типологію духу.

На поетичному рівні пунктом зіткнення між Сковородою і Гоголем є «принцип відображення». Письменник бароко завжди прагне не так зобразити явище, предмет, історичну чи міфологічну постать, як створити уявлення про них, опосередковано виразити їхню сутність. Безпосереднє зображення замінювалося відображенням, описанням, натяком, різного роду знаковими, кодованими прийомами.

Знакову природу принципу відображення Сковорода з’ясовує в останньому, підсумковому своєму трактаті «Діалог. Имя ему - Потоп зміин». Він розглядає цей принцип як універсальний, такий, що належить до основ світобудови. Кожна біблійна притча, підкреслює Сковорода, є відображення і водночас своєрідний засіб тлумачення явищ і подій навколишнього світу. Та і сама людина, її зовнішність, плоть є лише відображенням, тінню власно прихованої сутності. З такого подвоєння й виникає парадокс барокової поетики: можливість зовнішньої незбіжності копії з оригіналом. Дзеркало як засіб реалізації принципу відображення Гоголь також використовує часто - від «Вечорів на хуторі біля Диканьки» до «Мертвих душ». Що таке постать Хлестакова у «Ревізорі», як не своєрідне дзеркало, котре відбиває справжні «криві пики» Городничого, його дружини й дочки, повітових чиновників, купців, обивателів? Що таке Невський проспект, як не метафоричне дзеркало, де відбито «весь Петербург» - анфас, у профіль і з вивороту.

Суто відображальну функцію виконують у Гоголя мотиви снів і видінь, які химерно відтворюють напівреальну, напівпримарну дійсність, втілюючи стару істину бароко - «життя є сон».

На другому особистому типологічному рівні впадає в око схожість особистих прикмет, психологічних рис, до певної міри - біографій обох письменників.

Так перебування Сковороди і Гоголя в Петербурзі на все життя полишило в їхніх душах неприязнь до холодного чужого міста. Невеличкий фрагмент творчості Сковороди, відомий під назвою «Сон», став первістком традиції «петербурзьких сновидінь», що її потім розвинули Пушкін і Гоголь, Міцкевич і Шевченко, Достоєвський, Блок. Або взяти мотив нудьги, туги, душевної гризоти, який постійно

Похожие работы