"Григорій Сковорода - величний філософ України"Підготував учитель історії та географії
Сушківського НВК І-І ст. Канівського району
Федоренко Петро Якович
Сушки-2012
Григорій Сковорода - величний філософ УкраїниБільш як 200 років збігло від того осіннього, прихопленого морозяною сивиною світанку 9 листопада 1794 року, коли в с. Пан-Іванівка на Харківщині змучене стражданнями тлінне тіло Григорія Сковороди полишила молода душа. Земний шлях Григорія Савича проліг від села Чорнухи на Полтавщині, де він побачив світ 3 грудня 1722 року, через Київ, Петербург, Харків, Відень, Братиславу, Будапешт, інші відомі міста Європи, а головне - через Україну до останнього тихого притулку біля гаю в маєтку поміщика А. Ковалевського.
Душевний лад, внутрішня гармонія, чиста совість, сердечний спокій - це той ідеал самовдосконалення, до якого, за Сковородою, і повинна через самопізнання прагнути людина. Інакше вона не почуватиме себе щасливою, а суспільство - гармонійним, морально здоровим.
А жити йому довелося в суспільстві поруйнованому, з втраченими надіями на повернення козацьких вольностей. Ліквідація гетьманства в Україні, відновлення сумнозвісної Малоросійської колегії, знищення Запорозької Січі, закріпачення селян Слобідської та Лівобережної України, селянські повстання 1768 - 1769 та 1773 - 1775 рр., масові кривав розправи над гайдамаками - ці та інші трагічні події національної історії випали на добу Григорія Сковороди. Україна втратила не лише політичну свободу, а й морально знищувалася, бо в умовах тоталітарного абсолютизму занепадає духовне життя і водночас внутрішньо руйнується особа.
Тому в таких умовах Григорій Сковорода спрямовував свої прагнення до самовдосконалення через вчитування в Біблію, через осягнення себе й набуття віри в Бога.
Для того, щоб відчути, усвідомити себе щасливою людиною, треба передусім пізнати себе - перейти через "друге народження". Для Сковороди це означало духовно народитися через здобуття вічного, абсолютного, через відкриття в собі "ока віри", "ока прозорливого". Тільки "око віри" дає змогу людині побачити в собі отого справжнього - не тілесного, а духовного - дивного чоловіка, тінню якого ми всі є. Бо цей другий - духовний, віруючий чоловік - є господом людини, її справжньою суттю, є Богом. Бог перебуває в людині, вона ж, пізнаючи себе, водночас пізнає Бога.
Ідея боголюдини для філософа є визначальною в його системі пізнання людини, свободи світу. Ісус Христос казав: "Я - дорога, і істина, і життя". Треба йти дорогою віри - дорогою пізнання, дорогою сприйняття Божого Слова. Й тоді спізнаєш солодку мить "другого народження".
Тілесна людина, себто та людина, яка не пізнала себе, не виявила в собі себе справжнього, духовного, не подивилася на себе "оком віри", ця людина не є вільною. Тільки духовна людина є вільною і може духом безмежно сягати у висоту, в глибину, в ширину. Така людина осягає безмежність. Пізнавши свободу через духовну віру як Дар Духа Святого, людина вступає в органічну духовну єдність із Богом і стає "подобою Божою".
Григорій Сковорода не так тікав від світу, як прагнув відсторонитися від його мерзот, тілесних зваб і викликів задля вглиблення себе в себе самого, у свою душу через посилення напруги протилежностей - темного і світлого,
Похожие работы
Интересная статья: Основы написания курсовой работы