Читать диплом по лингвистике, филологии, языкознанию: "Діалектна лексика у творчості письменників Сумщини" Страница 4

(Назад) (Cкачать работу)

О.Шафонський розглядав українські говори лише Лівобережної України. Усі говори О.Шафонський поділяв на 3 зони:

1) північно-західна;

2) середня;

3) південно-східна.

1. За О.Шафонським, північно-західна зона знаходиться між Дніпром, Десною й Сожем і була з такою вимовою, як у Білорусі.

2. Середня зона між Десною, Сеймом і Сулою – це найчистіша українська мова.

3. Південно-східна зона на південь від Сули й аж до Чорного й Азовського моря. Це говори степові, «грубі» за своєю вимовою [57, с.19-20].

Основою для такого поділу у О.Шафонського була вимова звука [о] в історично нових закритих складах, тобто риса, яку пізніше частина вчених брала за визначальну для поділу говорів української мови: [к оớ н'], [в о л], [ко у н'], [в у л], [к’ і н'], [в’і л]. За Шафонським, у північно-західній частині говорять [к оớ н'], [но о ж], [вол], у середній – [ко у н'], [в у л], [но у ж], у південно-східній – [к’ і н'], [н' і ж], [в’і л]. З погляду сучасних досягнень діалектології така характеристика східноукраїнських говорів спрощена і неточна, але слід зазначити, що спостереженняО.Шафонського про відмінність північних лівобережних українських говірок від південних та про наявність між ними окремого типу говірок, який за сучасним діалектним членуванням української мови загалом відповідає перехідним говіркам між північним і південно-східним наріччями, виявили основні діалектні закономірності.

О.Шафонський у цілому правильно визначив південно-східну діалектну групу, а всі говори на правому березі Десни неправильно відносив до білоруських [57].

У 30-х рр. ХІХ ст. зовсім іншу схему класифікації говорів української мови висунув Михайло Олександрович Максимович (1804-1873) – видатний український і російський філолог, етнограф, перекладач, педагог. Учений розрізняв малоруське або українське, північно-східне і червоно-руське або галицьке (південно-західне) наріччя української мови. До першого він зараховував говори по обидва боки Дніпра, а також Полісся, Волині й Поділля, до другої – говори по обидва боки Дністра в Галичині та в Карпатах. Серед рис північно-східного наріччя, що протиставляються південно-західному, М.О.Максимович виділяв дієслівні форми майбутнього часу типу знатиму, форму орудного відмінка однини іменників і займенників жіночого роду на –ою, -ею (такою головою, цею землею) відповідно до форм на -ов, -ев (твов головов, цієв землев) у південно-західному наріччі. В обох наріччях дослідник вирізняв піднаріччя: у північно-східному – українське (південне) і сіверське (північне), у південно-західному – галицьке і закарпатське [57, с.19-20].

Пізніше у своїй праці «История древнерусской словесности» у східному наріччі Максимович визначив групи говорів: києво-переяславську (вважав її найбільш зразковою); сіверську; слобожанську і волинсько-подільську. Так уперше в науці було

Похожие работы