Читать диплом по менеджменту: "Оплата труда и пути ее совершенствования на предприятии" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Кожен символ є образом; але категорія символу вказує на вихід образу за власні межі, на присутність якогось сенсу, нероздільно злитого з образом. Предметний образ і глибинний зміст виступають у структурі символу як два полюси, немислимі, тим не менш, один без іншого, але й розведені між собою, так що в напрузі між ними і розкривається символ. Треба сказати, що навіть основоположники символізму трактували символ по-різному.

У Маніфесті символістів Ж. Мореас визначав природу символу, який витісняв традиційний художній образ і ставав основним матеріалом символістської поезії. «Символістська поезія шукає способу одягнути ідею в чуттєву форму, яка не була б самодостатньою, але при цьому, служачи висловом Ідеї, зберігала б свою індивідуальність»,– писав Мореас. Подібна «чуттєва форма» і є символом.

Принципова відмінність символу від художнього образу – його багатозначність. Символ не можна дешифрувати зусиллями розуму: на глибині він темний і не доступний для остаточного тлумачення. Символ – вікно у нескінченність. Рух і гра смислових відтінків створюють нерозгаданість, таємницю символу. Якщо образ виражає одиничне явище, то символ таїть у собі цілий ряд значень, часом протилежних, різноспрямованих. Двоплановість символу сходить до взаємопроникнення двох планів буття.

Багатошаровість символу, його незамкнута багатозначність спиралася на міфологічні, релігійні, філософсько-естетичні уявлення про надреальність, незбагненну в своїй істоті.

Теорія і практика символізму були тісно пов'язані з ідеалістичною філософією І. Канта, А. Шопенгауера, Ф. Шеллінга, а також міркуваннями Ф. Ніцше про надлюдину, перебування «по той бік добра і зла». У своїй основі символізм поєднувався з платонічного та християнською концепціями світу, засвоївши романтичні традиції та нові віяння.

Не будучи продовженням якогось конкретного напрямку в мистецтві, символізм ніс у собі генетичний код романтизму: коріння символізму – в романтичній прихильності вищому принципові ідеального світу. «Картини природи, людські діяння, всі феномени нашого життя значимі для мистецтва символів не самі по собі, а лише як невловимі відображення первоідей, вказуючі на своє таємне спорідненість з ними»,– писав Ж. Мореас. Звідси нові завдання мистецтва, покладені раніше на науку та філософію, – наблизитися до сутності «реального» за допомогою створення символічної картини світу, викувати «ключі таємниць».

3. Становлення символізму 3.1 Західноєвропейський символізм Як художня течія символізм публічно заявив про себе у Франції, коли група молодих поетів у 1886 р. згуртувалася навколо С. Маларме, усвідомивши єдність художніх устремлінь. До групи увійшли Ж. Мореас, Р. Гіль, Анрі де Реньо, З. Меррілом та ін. Пізніше до них приєдналися П. Валері, А. Жид, П. Клодель. Оформленню символізму в літературний напрям чимало сприяв П. Верлен, який опублікував у газетах «Парі модерн» і «Ла нувель рів гош» свої символістські вірші та серію нарисів «Прокляті поети», а також Ж.К. Гюйсманс, який

Похожие работы