Читать статья по философии: "Цінності в юридичній аксіології" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

релігійних, політичних, духовних тощо. Класифікаційним критерієм тут виступає саме сфера людської діяльності, яка завжди породжує свої предметні та суб’єктні цінності, така класифікація не належить до числа фундаментальних, але часте, іноді навіть мимовільне її використання говорить про її непряме визнання [13, с. 308].

Не дивлячись на специфічність цінностей різних сфер, варто зазначити, що всі вони є цінностями, а тому мають спільність та пов’язані між собою самою цією категорією. Проте в рамках загальної аксіології (з давньогрецької axios - цінний, logos - вчення) як частини соціальної філософії не склалося єдиної думки з приводу цього питання.

Феномен цінності являє собою складне та багатогранне утворення. Специфіка цінностей, їх дуалістична природа й суперечлива сутність є предметом теоретичних спорів та роздумів філософів протягом усієї історії розвитку цієї проблематики. Так, одні науковці стверджують незалежність цінностей від людини та її потреб, тобто наполягають на об’єктивності цінностей, інші - трактують цінності як похідні від цих же інтересів та потреб самої людини та відстоюють суб’єктивістську позицію щодо питання природи цінностей. Різноманітність аксіологічних учень тільки підтверджує складність та неоднозначність у вирішенні проблеми ґенези цінності та пошуку істини в цьому питанні. Спочатку акцентуємо увагу на загальнофілософському дискурсі розвитку цього питання для аргументованого її перенесення в юридичну площину.

У найширшому своєму баченні проблематику цінностей пов’язують із роботами античних філософів та їх ученнями про благо, але традиційно розробку теоретичних підвалин аксіології асоціюють саме з ім’ям І. Канта. За словами М.В. Попова, який досліджував вклад І. Канта в розвиток аксіології, саме він уперше узагальнив увесь наявний досвід практичних та теоретичних пошуків своїх попередників щодо повсякденного та псевдотеоретичного тлумачення проблеми цінностей, аргументовано показав зв’язок феномена цінностей із потребами та можливостями розвитку загальної культури людства, з її найважливішими сферами та напрямами освоєння природного та соціального довкілля людини та цілком доречно пов’язав функціонування цінностей у соціальному бутті з мораллю, з етичною складовою практичної діяльності людини, що розкриває їхній по суті антропологічний характер, гуманістичне покликання та загальнокультурологічне призначення [10, с. 15]. Однак усе ж вбачається, що саме поворотним моментом у розвитку вчення про цінності стала першість І. Канта в розмежуванні сущого та належного, реальності та ідеалу, буття та блага.

Формування теорії цінностей уже в окремий напрям соціальної філософії почалося в другій половині XIX століття та пов’язане з іменами представників так званої Баденської школи: В. Віндельбанда, Р. Лотце, Г. Когена, Г. Ріккерта. Вони пішли далі І. Канта та розвивали уявлення про нормативно-регулятивну значимість цінностей та цілепокладання у сфері не тільки моральності, але також й науки, мистецтва та культури в цілому. Світ цінностей для них - це світ належного, а значить всі повинні прагнути до реалізації останніх, уся культура чи культурне життя людства загалом можливе завдяки цінностям. В ідеях Баденської школи знайшли продовження кантівські ідеї про