Читать статья по истории: "Проблема терору в контексті актуальних акцентів сучасного цивілізаційного розвитку" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

ПРОБЛЕМА ТЕРОРУ В КОНТЕКСТІ АКТУАЛЬНИХ АКЦЕНТІВ СУЧАСНОГО ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ Олена П. ХХІ століття у вербальній площині асоціюється з такими словами як смартфон, ГМО, клонування, 3D-технологія, соцмережі, інформаційна безпека і ...тероризм. Ледь не найбільш вживаний зараз термін - терор - відомий українцям, в першу чергу, із найближчого минулого, тобто із часів встановлення радянської влади. Наше завдання полягає в тому, щоб через з’ясування теоретичного ґрунту проблеми терору, визначення джерел та наслідків радянського терору, рис тоталітарного психотипу головних ідеологів та практиків насилля, винести (хоча б у межах даної статті) вирок комунізму з боку історика та людини ХХІ століття.

Терор: визначення, об'єкти, види, форми, жертви. Терор (з латини terror - великий страх) - система і методи насильницької (революційної чи псевдореволюційної) боротьби як з представниками влади, так із боку державних органів - проти опозиційних діячів, рухів, певних груп населення [1, с. 3179]. Логічно: індивідуальні революційні елементи не в змозі чинити масовий терор (якщо це не є тоталітарний лідер). Це “прерогатива” держави, якщо її керівник свідомо вибудовує антигуманну концепцію стратегії розвитку суспільства, куди не вписуються певні опозиційні та навіть потенційно опозиційні групи (етнічні, національні, релігійні, політичні, соціальні) і політичні конкуренти. Позиціонуючи державний терор як геноцид, ми ідентифікуємо ці групи як його об'єкти, а отже жертви (не обмежуємо його визначення тільки релігійними, етнічними, національними, расовими групами).

Тероризм як сукупність дій охоплює широкий спектр насильницьких заходів: від психологічного тиску (психологічний терор), репресій, окремих замахів - до масових розстрілів, депортацій та терору голодом. За І. Винниченком, першим науковим відтворювачем хронології та розмірів примусового переселення громадян радянської України, серед засобів побудови комуністичної утопії головними виступали депортації, заслання, вислання [2, c. 5].

Конвенція ООН 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була лобійована СРСР, що ускладнювало насамперед визнання голодомору українського населення 1932-1933 років геноцидом [3, c. 7] та і загалом для незаангажованих науковців заважало підвести усю радянську практику масових вбивств власного населення під визначення «державний геноцид». Те, що розпочалося спочатку як агресивна політика до окремих груп населення (“соціальний расизм”) розрослося за буквально декілька десятиліть (як пухлина) до розмірів тотального терору всього народу. На хвилі «соціального расизму» виросли перші концтабори у 1918 році [2, с. 7]. До ознак «соціально небезпечної особи» відносили належність до: інтелігенції, дворян, заможних селян та загалом багатих власників, священиків, непманів, антирадянські налаштованого студентства, військових, колишніх державних діячів, згодом і самих представників пануючої партії, що провинилися перед можновладцем із певних причин та інших. Там, де режими завуальовано, терор легалізують і він стає інтегральною частиною їх ідеології (наприклад, в СРСР, де відбулася еволюція від червоного терору, організованого В. Леніним, до великого сталінського терору, що обґрунтовувався посиленням класової

Похожие работы