Читать реферат по эктеории: "Суспільне виробництво і його результати Суспільне виробництво. Матеріальне і нематеріальне виробництво" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Історія людського суспільства як специфічної природної системи, є історією пізнання, освоєння та перетворення людиною оточуючого її світу. Як зазначав російський філософ Г.С. Батіщев, людина - спадкоємець природи, наступник результатів її розвитку, її тенденцій та потенцій. Природа - абсолютна передумова і абсолютна умова людини. Вона не лише першопочатково «виходить» з природи, але і, разом з тим, ніколи не залишаючи її, поступово продовжує розширювати та поглиблювати свій спадковий зв'язок з нею на всіх щаблях та рівнях свого діяльнісного прогресу. Людина не тільки породжена природою як прародителькою, але й сама постійно робить її вихідним пунктом і першоджерелом своїх нових, дійсно ґрунтовних прагнень, якими вона збагачує себе як людину.

Людство в процесі освоєння природи, з одного боку, все більш звільняється від безпосередньої залежності від оточуючого природного середовища, а з іншого - збільшує свою залежність від знань про природу, правильності поставленої мети та здатності враховувати всю багатоманітність наслідків свого втручання в природні процеси. Якщо на перших етапах свого розвитку людство залежало від клімату, урожаю і т. ін., а порушення балансу природних систем призводило до вимирання окремих популяційного біологічного виду, то зараз ціна помилок у визначенні наслідків людської діяльності - існування всього виду.

Історії відомий цілий ряд екологічних катастроф, що були викликані втручанням людини в природні процеси. Це і зникнення мамонтів, як наслідок діяльності первісних мисливців, виникнення Сахари, як результат діяльності давніх скотарських племен, перетворення в пустелю колись родючих земель Месопотамії з причин нераціонального ведення господарства, поява пустель Середньої Азії в результаті знищення кочівниками древніх цивілізацій, що базувались на зрошуваному землеробстві, і т.п. Ці екологічні катаклізми хоча і приводили до вимирання великих мас людей, мали і певний позитивний результат. Ті, хто хотів вижити, змушений був шукати нові способи освоєння оточуючого природного середовища, сприяючи тим самим технічному, науковому, а отже, і соціальному прогресу людства. Ті популяції людей, що знаходили свою «екологічну нішу», максимально несуперечливо пристосовувались до оточуючого середовища, як правило, завмирали у своєму розвитку. Прикладом може бути багато-тисячолітнє існування народів Далекої Півночі, населення багатьох островів Океанії, аборигенів Австралії до приходу європейців. Хоча твердження про відсутність прогресу у цих народів є суто європейським підходом, оскільки вони досягли значних здобутків у розвитку своєї культури.

Втручання людини в природні процеси завжди призводить до порушення балансу в екологічних системах. Але якщо на ранніх етапах її розвитку екологічні катастрофи мали локальний чи регіональний характер і їх наслідком було зникнення древніх локальних цивілізацій, то з часу злиття локальних цивілізацій в глобальну перетворення людства, за

Похожие работы