Читать реферат по основам права: "Про судові доручення в кримінальній справі" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Аналіз ст. 3151 КПК свідчить про те, що законодавець дозволяє в ході судового слідства з’ясовувати певні обставини за допомогою слідчих дій, притаманних досудовому слідству, органами, які провадили розслідування. Законодавець заявляє, що це можуть бути лише певні слідчі дії, тобто якісь окремі. Однак закріплюючи норму про те, що слідча дія має виконуватися з додержанням вимог, передбачених главами 11—18 КПК, законодавець фактично ліквідує цю окремість, оскільки зазначеними главами врегульовані правила проведення всіх слідчих дій, передбачених законом, і, таким чином, за формальною логікою, законодавець робить можливим дати судове доручення для проведення будь-якої слідчої дії. Але чи можливо це, ми розглянемо нижче.

Згідно з ч. 3 ст. 66 КПК суд вправі доручити підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі, лише у передбачених законом випадках, але що це за випадки, — не ясно. У будь-якому разі положеннями КПК такі випадки не передбачені.

Характерно, що законодавець надає право суду давати вказані доручення безпосередньо підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, минаючи прокурора, фактично позбавляючи його права контролю за цією діяльністю, забуваючи, що суд отримав справу для розгляду від прокурора і, за логікою, лише з ним повинен мати процесуальні стосунки.

При аналізі змісту ч. 3 ст. 66 КПК викликає інтерес можливість забезпечення одночасно гласності судового розгляду й проведення оперативно-розшукових заходів та використання засобів для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами в кримінальній справі, в режимі, що забезпечував би позитивну результативність таких дій. Важко уявити позитивну результативність оперативно-розшукових заходів, завдання на здійснення яких даються в судовому засіданні в присутності сторін. На жаль, закон не регламентує, як саме повинен діяти суд у такому випадку. Водночас правила, передбаченого ст. 20 КПК, явно замало для забезпечення конфіденційності судового доручення.

Слід звернути увагу також на те, що при поверненні кримінальної справи на додаткове розслідування чи прокурору статус особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, змінюється — вона із підсудного стає обвинуваченим, і для того, щоб знову стати підсудним, потрібний попередній розгляд справи суддею, передбачений гл. 23 КПК. Виконання судового доручення — це те ж саме додаткове розслідування, але щодо підсудного. Він не набуває статусу обвинуваченого. Проте обвинувачений при проведенні слідчих дій має права, які за своїм обсягом не збігаються з правами підсудного. Порівняй, читачу, права обвинуваченого, передбачені в главах 11—18 КПК, і права підсудного, передбачені ст. 263 КПК, і побачиш цю різницю.

Виходячи з власного розуміння змісту ч. 3 ст. 66 та ст. 3151 КПК в процесі розгляду кримінальних справ суди України направляли органам, які провадили розслідування, доручення на виконання певних слідчих або оперативно-розшукових

Похожие работы