Читать реферат по географии, экономической географии: "Історичні карти в аполітичному моделюванні" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

існувала Імперія франків (бузковий колір), яку більшість дослідників розглядають як ядро майбутньої західнохристиянської цивілізації. Мал. 2. Європа на початку ІХ ст. У Х-ХІ ст. західні слов’яни та угорці, хрестившись у католицтво, обрали європейський шлях розвитку. Східні слов’яни й волохи прийняли православ’я. Таким чином, Центральною Європою пролягла культурна межа, яка збіглася з кордоном між Польщею і Київською Руссю, а в майбутньому - із західним кордоном СРСР. С. Хантинґтон, який визначав цивілізації за релігійною ознакою, надав цій межі глобального значення, з корекцією Західної України й Західної Білорусі, що їх він зараховував до західного світу (мал. 3)9. Монгольська навала ХІІІ ст. поглибила вже існуючий розлом між Південно-Західною і Північно-Східною Руссю, а становлення польсько-литовської держави в ХІУ-ХУІІ ст. і створення греко- католицької церкви відсунуло межу на схід - до кордонів сучасної Росії. У ХУІІІ-ХІХ ст. Російська імперія поглинула землі колишньої Речі Посполитої (крім Галичини), її західні кордони сягнули Одеру, а в геополітичній перспективі почала матеріалізовуватись ідея слов’янської єдності та «русского мира». Мал. 3. Межа між католицькими и православними країнами в середні віки На карті Європи 1918 р. (мал. 4)10 бачимо ситуацію, що склалася після Брестського миру - просування німецько-австрійських військ на схід гарантувало відновлення української державності. Графічна композиція не здається випадковою, якщо порівняти її з ситуацією, що намітилась у ІІІ ст. Мал. 4. Європа 1918 р. Після Другої світової війни геополітичний маятник знову хитнувся на захід: на карті Європи 1950-х рр. (мал. 5) обрис країн радянського блоку (рожевий колір) напрочуд точно повторює терени розселення слов’ян у ІХ ст., а країни-засновники Європейського Союзу (синій колір) - Франкську імперію Карла Великого. Така ретроспектива доводить, що побоювання сучасних центральноєвропейських держав щодо намірів Росії не позбавлені сенсу. Хиткість цієї геополітичної конфігурації виявилась у процесі розпаду Радянського Союзу, і сьогоденна карта розподілу сил на сході Європи наближається до тієї, що була 1918 р. Як видно, територія України потрапляє в зону геополітичної нестабільності, через що багато хто із західних і російських політологів, перебільшуючи внутрішні протиріччя в Україні, пророкують її цивілізаційний розкол: або по австрійському кордону ХІХ ст., або по польському 1921-1939 рр., або Дніпром (польський кордон у XVIII ст.), або кордоном Речі Посполитої XVII ст. (з відокремленням Слобожанщини й Півдня - так званої «Новоросії»), і останній варіант - по Перекопському перешийку й межах Донбасу, що нагадує ситуацію 1918 р.

Щодо України, не зайвим буде оглянути геополітичну карту Росії. А. Тойнбі стверджував, що російська універсальна держава постала в периферійних районах Давньої Русі за Івана ІІІ (14621505 рр.) після перемоги Москви над Великим Новґородом і падінням ординського ярма. Упродовж наступних чотирьох століть територіальне зростання Російської держави йшло шляхом колонізації безлюдних земель Сибіру, завоювання країн, що належали до ісламської цивілізації, і протистояння з країнами західного світу. Крах Російської імперії 1917 р. започаткував зворотний відлік, а після 1991 р. Росія звузилася до кордонів середини XVII ст. Невідомо, як далеко