особистості, яке бере безпосередню участь в регуляції людиною своєї поведінки і діяльності, як автономна характеристика особистості, її центральний компонент, який формується при активній участі самої особистості і відображає якісну своєрідність її внутрішнього світу. Ядром самооцінки є цінності. [13, 11]
З іншого боку, самооцінка характеризується як стрижень процесу самосвідомості, показник рівня її розвитку. Самооцінка в трьохкомпонентній схемі Я- концепції частіше за все прямо ототожнюється з емоційно - ціннісним відношенням суб'єкта до себе, рідше – з образом Я або концепцією Я в цілому. Однак, треба зазначити, що на практиці відділення оцінки від знання суб'єкта про себе викликає значну складність, а іноді й взагалі неможливе. [13, 12]
Структура самооцінки розглядається дослідниками як така, що має два компоненти – когнітивний і емоційний, що функціонують в нерозривній єдності. Перший відображає знання людини про себе в різній ступені оформленості та узагальненості, другий – ставлення до себе, "афект на себе". Знання про себе людина отримує в соціальному контексті, і вони обов'язково "обростають" емоціями. Проте, якісні відмінності виділених елементів придає їх єдності внутрішньо диференційованих характер. [8, 16]
При вивченні самооцінки акцентується увага на операційних характеристиках, способах, за допомогою яких людини оцінює себе, показниках самооцінки як особистісного утворення. У самооцінці бачать проекцію якостей, що усвідомлюються, на внутрішній еталон, зіставлення своїх характеристик з ціннісними шкалами, форму відображення ставлення до себе, особистісну думку про власну цінність, позитивну чи негативну установку на себе, рівень власної гідності, засіб і підсумок формування "образу Я" або "Я–концепції".
В психологічній літературі в якості найважливіших факторів генезису самооцінки розглядається спілкування з оточуючими і власна діяльність суб'єкту. В спілкуванні засвоюються критерії оцінок, їх форми, види, способи оцінювання, в індивідуальному досвіді здійснюється їх апробація, наповнення особистісними смислами. Виділення з оцінок оточуючих основ і способів оцінювання, перенос їх на себе, тобто народження діяльності само-оцінювання стає можливим на етапі розвитку у дітей предметних дій і мовлення. Поява здатності у дітей оцінювати себе співвідноситься в дослідженнях з розвитком у дитини таких феноменів, як виникнення етичних інстанцій, почуття ідентичності, автономії та ініціативи, виділення себе і усвідомлення психічних процесів. З утворенням поняття "Я", з появою уявлень про свої можливості. [8, 14]
Особливу роль в формуванню самооцінки дослідники відводять сім'ї. Факти свідчать про те, що недостача любові з боку близьких, породжує у дитини дефіцит само-ставлення аж до неприйняття себе. До факторів, які впливають на формування самооцінки, належать такі як стиль виховання в сім'ї, зацікавленість дорослих у справах дитини; в школі - педагогічна оцінка, замученість дітей в оцінну діяльність.
Батьківська неприязнь або умовне прийняття сприяють розвитку реально ослабленого і безпорадного "Я", яке переховується під маскою грандіозного "Я", що демонструється. У цьому випадку реальне "Я" постійно відчуває потребу бути прийнятим, а позитивна самооцінка
Похожие работы
Тема: Матеріальна складова документа |
Предмет/Тип: Отсутствует (Курсовая работа (т)) |
Тема: Етногеографічна складова українознавчої терміносистеми |
Предмет/Тип: История (Реферат) |
Тема: Геополітична складова державницької думки |
Предмет/Тип: История (Реферат) |
Тема: Давос-Мюнхен: близькосхідна складова |
Предмет/Тип: Политология (Реферат) |
Тема: Медійна складова інформаційної війни |
Предмет/Тип: Журналистика (Курсовая работа (т)) |
Интересная статья: Основы написания курсовой работы