Читать реферат по журналистике: "Журналістське слово як засіб передачі внутрішнього стану людини" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Насамперед слід наголосити, що є два види передачі внутрішнього стану людини за допомогою слова: перший ми назвемо інтерв'ю, а другий - моделювання. Тепер детально зупинимося на кожному з них.

До першого виду ми відносимо пряме спілкування журналіста та реципієнта, мета якого - розкрити сутність співрозмовника за допомогою низки запитань. Але, зважаючи на вплив на підсвідомість аудиторії, інтерв'ювання буває кількох різновидів: 1) інтерв'ю, в якому домінує журналіст; 2) інтерв'ю, в якому домінує респондент; 3) інтерв'ю, в якому роль лідера відсутня.

Перший різновид інтерв'ю характеризується надмірним домінуванням журналіста над його співрозмовником, і таке спілкування має вигляд скоріше "допиту", ніж інтерв'ю. В цьому випадку респондент від надмірної експансії журналіста найчастіше "замикається у собі," і таке спілкування не приводить до розкриття респондента як особистості. Надмірна експансія є основним недоліком цього виду інтерв'ю. Але, якщо журналіст навмисно обирає таку форму ведення інтерв'ю, то це повинно бути вмотивовано кількома чинниками: по-перше, надмірна експансія подекуди може буди своєрідним каталізатором "правдивості" респондента, надто ж у тих випадках, коли метою журналіста є викриття неправди у діях або вчинках інтерв'юйованого. По-друге, застосовуючи так звані розкрутки з методик НЛП (нейро-лінгвістичного програмування), коли журналіст зі "слідчого" перетворюється на "психоаналітика," то саме така форма ведення розмови між журналістом і респондентом є найдієвішою. Тут, звісно, слід зазначити, що цей вид інтерв'ю можна застосовувати лише в тих випадках, коли заздалегідь відомо, що запрошений казатиме неправду, або він недостатньо сміливий для розмови з журналістом. Такий метод розмови є, по суті, ризиком, адже він не дає повної гарантії, що інтерв'юйований буде готовий до такого ведення розмови з журналістом.

Другий різновид інтерв'ю - це розмова, в який домінує респондент. Основною формою розкриття внутрішнього стану людини в цьому випадку є монолог. Як уже зазначалося, домінантом у такому спілкуванні є респондент. Але журналіст повинен вдало "наштовхнути" його на потрібну тему. Так би мовити, спровокувати розмову. Цей вид інтерв'ю можна співвіднести з психологічним хронотопом "вагонного попутника". Головне для журналіста - навіяти спокій на респондента, переконати його в тому, що вимовлені ним слова не будуть використані як засіб поширити інформацію із навмисне перекрученими фактами з життя або думками співрозмовника. Основний недолік такого різновиду інтерв'ю - можливість втрати журналістом уваги респондента до тих сторін його життя, які цікавлять інтерв'юера. Це може призвести до того, що монолог респондента відбудеться, але не в тій інформаційній площині, ніж хотів сам журналіст.

Третій різновид інтерв'ю - це інтерв'ю, в якому роль лідера відсутня. Одна з форм його ведення - розмова, де журналіст і реципієнт можуть мінятися ролями, журналіст робить акцент на тому, що, по суті, немає інформаційного приводу для здобуття якоїсь інформації, тобто створюється ілюзія, нібито це "проста" розмова двох людей. Якщо говорити про застосування такого виду інтерв'ю на телебаченні та радіо, то головною метою такого

Похожие работы