Читать реферат по журналистике: "Специфiка використання iнформацiйних джерел у журналiстському розслiдуваннi" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

— непряму, яка чи пiдтверджує, чи спростовує версiї;

— оцiнну, що розтлумачує подiї та дає прогноз щодо їх розгортання.

Крiм того, слiд нагадати, що iнформацiю вiдповiдно до Закону України "Про iнформацiю" подiляють на вiдкриту, конфiденцiйну та таємну. У принципi, доступ до вiдкритих джерел не є досить складним для журналiстiв. Хоча нинi ми також спостерiгаємо, як деякi посадовi особи та державнi установи стають на завадi журналiстам навiть при отриманнi цiлком вiдкритої інформації. А що ж говорити про iнформацiю з обмеженим доступом?

Коли журналiстовi вона конче необхiдна для матерiалу, вiн все одно буде намагатись здобути її — тiльки вже неофiцiйними шляхами. Отже, конфiденцiйну iнформацiю вдається отримувати завдяки досить рiзноманiтним джерелам. I особливої мудростi тут не потрiбно — як кажуть, все генiальне є простим. На жаль, багато цiнної iнформацiї журналiсти просто не беруть до уваги. Але якщо її все ж таки зафiксувати, а потiм "пiдкрiпити" даними з iнших джерел, то можна мати досить непоганий результат.

Хоча й тут треба бути обережним. Бо конфiденцiйна iнформацiя — це вiдомостi, що знаходяться у володiннi, користуваннi або розпорядженнi окремих фiзичних чи юридичних осiб i поширюються за їх бажанням вiдповiдно до передбачених умов.

До таємної iнформацiї належать такi данi, що мiстять вiдомостi, якi становлять державну та iншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особi, суспiльству та державi. А це означає, що за умов великого резонансу матерiалу, журналiст може бути притягненим до суду. Через те, останнi два типи iнформацiї краще використовувати лише як iнформацiйний привід, поштовх до теми, обходити та розробляти з iншого боку.

Тодi виникає запитання: якщо є таке розмаїття джерел, то яким із них все ж таки надавати перевагу?

Слiд наголосити на тому, що насампред джерела — це люди: зацiкавленi й незацiкавленi, вiдносно нейтральнi. Безперечно, редакція надсилає офiцiйнi запити в органiзацiї, де може знаходитись потрiбна для iнтерв'ю людина чи цiкавий документ. Вiдповiдь за законом, має прийти протягом десяти днiв. Однак, установи досить часто приховують об'єктивну iнформацiю, дають замiсть потрiбних матерiалiв — неістотні. Iнколи навiть дезiнформують. Ось тому офiцiйнi вiдповідi використовуються як необхiдне документальне пiдтвердження iнформацiї. А здебільшого ж журналiсти-розслiдники працюють з iнформацiєю, яку отримали неофiцiйним шляхом (у цьому часто й полягає рiзниця мiж збиранням iнформацiї зарубiжними та вiтчизняними технологiями). Iнколи офiцiйнi запити вiдiграють роль прикриття справжнiх джерел, є вiдволiкаючим маневром.

Завдяки узагальненню американських, нiмецьких та вiтчизняних технологiй ми розробили таку класифiкацiю джерел-людей, вiд яких можна дiзнатись про потрiбнi речi: експерт, внутрiшнiй iнформатор, "гарячий" iнформатор, впроваджений iнформатор, легковажний iнформатор, контактер, спiльник, випадкове джерело. До речi, якщо порiвнювати з французькою класифiкацiєю, то можна зауважити, що всi цi типи джерел належать до "живої" інформації.

Безперечно, з "мертвою", тобто документованою iнформацiєю теж потрiбно вмiти працювати (досконале вивчення документiв, їх систематизація, порiвняльна характеристика методами синтезу та аналiзу). Проте це тема вже iншої розмови. А робота з "живими"

Похожие работы