Читать реферат по культурологии: "Гуцульська різьба: екскурс в минуле" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

ГУЦУЛЬСЬКА РІЗЬБА: ЕКСКУРС В МИНУЛЕ.

Серед усіх видів декоративно-ужит­кового мистецтва різьба по дереву є чи не найулюбленішою й найпошире­нішою в народі.

Конкретні соціально-економічні, історичні та географічні умови спричи­нилися до створення самобутніх видів декоративного мистецтва Гуцульщини, виділили його серед інших осередків народної художньої творчості в Україні. Багаті природні запаси деревини спри­яли широкому розвиткові різьбярства, яке стало нині чи не найпопулярнішим і найулюбленішим мистецьким ремес­лом місцевих майстрів.

Художня обробка дерева — це чис­ленні вироби з нього, різноманітні за формами, технічними засобами вико­нання й декорування. Побутове при­значення їх визначило характер худож­ньо-технічних прийомів обробки дере­ва. Уже здавна гуцульські різьбярі сла­вилися досконалою професійною май­стерністю створення різних за харак­тером виробів, починаючи від меблів і завершуючи дрібними побутовими речами.

З предметів хатнього вжитку на Гуцульщині прикрашувалися різьбою скрині, ліжка, мисники, полиці, посуд (миски, ракви-масельниці, барильця, баклаги, пляшки), вироби господарсь­кого вжитку (вази, тарниці-сідла, куш-ки, кісята), архітектурні частини (двері, одвірки, сволоки) та предмети, різні за призначенням (палиці, топірці, пісто­лети, рушниці).

Початки розвитку різьби по дереву сягають раннього слов'янського пері­оду історії західних земель України. В епоху Київської Русі вона, як і всі інші види промислів, досягла високого рівня. Під час татарських нападів цей вид художньої обробки дерева підупав, а в XVI — XVIII століттях знову почав­ся період його розквіту.

Найдавнішими такими пам'ятками є ручні дерев'яні хрести. У Львівсько­му музеї етнографії та художнього промислу зберігається хрест XVI сто­ліття. Цікаво, що на ньому нанесено мотиви плоскої різьби, які ще й досі

вживаються на Гуцульщині і мають назви "кривульки" та "шнурочки". Усе це переконливе свідчить, що так зва­на гуцульська різьба по дереву тут лише розвинулася й сформувалася як вид високохудожнього оздоблення де­рев'яних ужиткових виробів.

Найвизначнішими різьбярами II половини XIX століття були Ю. Шкрібляк та його сини Василь, Мико­ла, Федір із с. Яворів Косівського ра­йону. Власне, цими іменами розпочи­нається нова епоха в розвитку різьби по дереву на Гуцульщині. Ю. Шкрібляк жив у середовищі, де шанували ремес­ло різьблення, випалювання та інкру­стації. Початкові навички він ще юна­ком набув у батька-бондаря. Згодом самостійно опанував токарство, різьблення й випалювання. Сконстру­ював оригінальний токарний верстат, що давав змогу шукати нові форми виробів із дерева, які прикрашував різьбою. Спочатку були найпростіші "пасочки", а згодом орнаментальні мотиви ускладнювались. У трудовому процесі він об'єднував дві функції — духовну діяльність (пошук оригіналь­ного задуму, добір відповідного мате­ріалу, прийомів обробки, композиції) та фізичну працю (безпосереднє виго­товлення виробів).

Майстер творчо підходив до спра­ви, відомий як людина обдарована, до­питлива, котра постійно в пошуках нового. Його цікавили не лише кінце­вий результат, а й доцільність та до­вершеність прийомів і способів діяль­ності. Виробивши свій стиль творчості, максимально співвідносив його з інди­відуальними

Похожие работы