Читать реферат по педагогике: "“Дорожня карта”" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

“Дорожня карта”: “Зарубіжна література”, 5 клас 12-річної школи

І. Вступ,

або Викладання “Зарубіжної літератури”

у контексті вимог Болонського процесу

“Дорожня карта” (тобто чіткий план, конкретна послідовність дій) – популярна нині і доволі влучна метафора. Адже будь-яку діяльність можна порівняти з подоланням певного шляху. А коли цей шлях новий, то дійсно доречно вивчити його “карту” якомога детальніше, бо тоді й долатиметься він легше, і мета стане ближчою.

А з приєднанням України до Болонського процесу (19.05.2005) перед нашою освітою відкрилося багато нових шляхів, подолання яких вимагає значних зусиль усього суспільства. Уповні це стосується і предмета “Зарубіжна література”, який з 1 вересня 2006 року в 5 класі викладатиметься за новою програмою для 12-річної школи. Тож, аби вчителям, які розпочнуть цю роботу, було легше долати шлях викладання і шлях до сердець п’ятикласників, спробую дати деякі коментарі до нашої програми, запропонувати колегам своєрідну “дорожню карту”.

Передовсім підкреслю, що новизну програми не можна зводити виключно до того, що:

а) замість 7 років (5-11 класи) предмет “Зарубіжна література” вивчатиметься впродовж 8 років (5-12 класи);

б) вимоги до знань і вмінь учнів (прикінцеві розділи “Учні повинні знати” і “Учні повинні вміти”) усіх старих програм для 11-річки у новій програмі замінені розділом “Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів”, який є вже не прикінцевим, як раніше, а стрижневим, тобто він, мов стрижень, пронизує програму від початку до кінця.

Чому ж не можна зводити новизну програми до цих помітних навіть неозброєному оку новацій? Тому що змінилася сама філософія програм: замість “програми змісту”, традиційної для освіти СРСР і успадкованої від нього Україною, ми розробили “програму результату”, звичнішу для Західної Європи та США1, але абсолютно нову для нашої освіти. За великим рахунком, найголовнішою зміною у викладанні зарубіжної літератури є те, що, починаючи з наступного навчального року, в 12-річці головна увага приділятиметься не тільки і не стільки тому, що і як повинен викладати вчитель, а передовсім тому, що конкретно у результаті цього викладання повинен знати і вміти учень. Інакше кажучи, за усієї важливості традиційного розділу “Зміст навчального матеріалу” кардинально зростає вага нового розділу “Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів”.

Колись ми традиційно пишалися: мовляв, радянська освіта – найкраща в світі. Бо й дійсно пишатися було чим: перший політ людини в космос – радянський; приборкання ядерної енергії, розробка новітньої електронно-обчислювальної техніки, – і тут напівголодний післявоєнний СРСР наступає на п’яти багатим США… Відтак: “Хвала радянській науці!”, “Слава радянській школі!” Але що це: хіба не радянській освіті (а від неї у спадок – і українській) стали притаманними процентоманія, “красива” звітність нагору, “липові”, а не золоті й срібні медалі і т.д., і т.п. Випускники наших шкіл уже не те що твору, а й переказу самостійно написати не в змозі, – класний керівник завчасно купує всім учням свого класу ручки однакового кольору, аби потім, в короткий термін між іспитом і поданням медальних робот “нагору”, не бігати в

Похожие работы