Читать реферат по финансам, деньгам, кредиту: "Розвиток системи пенсійного забезпечення в Україні" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Розвиток системи пенсійного забезпечення в Україні

На території Полтавської, Чернігівської, Харківської, Катеринославської, Таврійської губерній з 1870 р. діяла "Пенсійна каса народних вчителів і вчительок", досвід якої було узагальнено Д. Є. Любченком - автором підручника з пенсійної справи у Москві 1913 р. В Україні в 1897 р. функціонували попередники нинішніх недержавних пенсійних фондів - понад 200 пенсійних і страхових кас, зокрема ощадно-емеритальна каса службовців товариства пароплавства по Дніпру. В таких касах у 1911 р. налічувалося 100 тис. учасників, пенсійні активи цих кас становили значну суму -8,5 млн руб.

Розрахунки для пенсійних кас Російської імперії виконав відомий математик М. Остроградський. Прогнозні розрахунки для пенсійної каси інженерів шляхів сполучення було здійснено 1908 р. вітчизняними фахівцями за методикою професора Київського університету А. Граббе. Детальні таблиці розрахунку пенсійних виплат базувалися на досить точній земській та галузевій статистиці. Виходили друком підручники з пенсійної справи, зокрема підручник "Элементарная теория страхования жизни и трудоспособности", написаний випускником Київського кадетського корпусу С. Є. Савичем у 1900 р. на замовлення Міністерства шляхів сполучення.

У Російській імперії першою про своїх службовців потурбувалася сама влада, у 1827 р. було видано царський указ про пенсії, який весь час доповнювався новими законодавчими актами. Однак ці пенсії були досить скромними, і тому уряд започаткував створення емеритальних (від "емеритура" - вислуга років) пенсійних кас різних відомств. Після Кримської війни з'явилися перші каси військово-сухопутного відомства (1859).

Держслужбовці почали отримувати дві пенсії - державну та емеритальну. Так, державна пенсія полковника становила наприкінці ХІХ ст. 575 руб. на рік, а пенсія з пенсійної каси, куди він щомісяця перераховував упродовж 35 років служби 6 % від жалування,- 863 руб. Вже тоді "люди государеві" в пенсійному питанні покладалися головним чином на власні сили.

Земські службовці - вчителі, лікарі та інші не мали до середини 60-х років ХІХ ст. жодних привілеїв, у тому числі й пенсій. Отримуючи низьку платню, вони намагалися перейти на престижну службу, що приносила б більше грошей. Аби утримувати кваліфікованих працівників, земства вирішили взяти на себе зобов'язання щодо їхнього пенсійного забезпечення за умови, якщо останні відслужать установлений мінімум років. Царський уряд у 1863 р. узаконив земські пенсійні каси емеритального типу, а вже десь через 20 років - пенсійні каси страхового типу.

Джерелами фінансування пенсійних кас були: обов'язкові внески (відрахування) учасників, внески за рахунок казни (держбюджету), дохід із капіталу та майна каси, добровільне пожертвування, випадкові надходження.

Учасникам каси відкривалися індивідуальні пенсійні рахунки, на які надходили внески з жалування, казни (земства, установи), щорічний прибуток від операцій каси (в середньому 3-4 % щорічних). Ці кошти (пенсійні активи) і були фінансовою основою пенсійних виплат.

Усі учасники каси поділялися на обов'язкових та добровільних. Обов'язкові учасники платили 6 % від жалування, такий саме відсоток за них платила казна (держбюджет) або земство (місцевий бюджет). Членство в пенсійній касі вчителів шкіл, які

Похожие работы