Читать реферат по истории: "ЗУНР у політиці радянської Росії (середина березня 1919 р. – липень 1919 р.)" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Перед Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР), яка утворилася внаслідок Листопадового зриву 1 листопада 1918 р., одразу ж постало головне завдання – захистити власну територію від агресивних зазіхань польської держави, яка прагнула включити у свої межі західноукраїнські землі. “Польща домагалася, щоб найвища Рада віддала їй Галичину без ніяких обмежень, на все, як часть польської держави”, – зазначав М. Лозинський. У свою чергу, радянська Росія, зовнішньополітичні концепції якої ґрунтувалися на ідеї поширення світової соціалістичної революції, зіткнулася з трьома противниками на Західній Україні – польськими збройними силами, які підтримувала Антанта, армією Української Народної Республіки (УНР) та Українською Галицькою Армією. У цій ситуації радянська Росія розглядала ЗУНР як потенційного союзника у боротьбі з УНР, з Польщею та УНР. При цьому враховувалися відсутність міжнародного визнання і підтримки західними державами уряду ЗУНР, для якого в умовах війни з ІІ Річчю Посполитою нагальною була проблема союництва.

Радянська історіографія (Р. Симоненко, П. Ольшанський, І. Хміль, І. Компанієць) з огляду на ідеологічну заангажованість замовчувала відносини радянської Росії та ЗУНР, а також експансіоністський характер зовнішньополітичних прагнень Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки (РСФРР). Еміграційна історіографія (М. Стахів, М. Лозинський, С. Ярославин, І. Нагаєвський) через відсутність доступу до архівних джерел не змогла повною мірою висвітлити усі аспекти проблеми. Політичні плани радянської Росії щодо Східної Галичини частково проаналізовані у працях С. Ярославина, М. Стахова.

Новий етап дослідження даного питання започаткували вітчизняні історики, починаючи з 1991 р. Найбільш ґрунтовно цю проблему у контексті українсько-польської війни 1918 – 1919 рр. дослідив львівський історик М. Литвин. О. Павлюк висвітлив радянофільські настрої західноукраїнської політичної еліти. М. Кугутяк досліджує реакцію західноукраїнських політиків та європейської громадськості на більшовицьку експансію. Т. Галицька-Дідух, О. Галенко, Є. Камінський торкаються дипломатичних аспектів проблеми. Воєнно-політичні події аналізуються у працях М. Литвина, І.В. Мітухіної. Однак у сучасній українській історіографії відсутня комплексна узагальнююча праця з питання взаємовідносин радянської Росії і ЗУНР. До сьогодні не досліджена політика радянської Росії стосовно ЗУНР за вузький проміжок часу – із середини березня до липня 1919 р.

Навесні 1919 р. ситуація у Європі залишалася непевною. 21 березня було проголошено Угорську Радянську республіку на чолі з Белою Куном, проти якої одразу перейшли у наступ румунські та чехословацькі сили. 4 квітня постала Баварська радянська республіка у Німеччині, уряд якої очолив Курт Аскер. 16 червня 1919 року утворена Словацька Радянська республіка, яка проіснувала до 5 липня.

Оцінюючи складну воєнно-політичну ситуацію на сході Європи, французька газета “Petit Parisien” з тривогою писала: “Галичина, ця остання протибільшовицька українська твердиня, ізольована і залишена на свої власні сили. Коли б вона розпалася, то на її руїнах більшовизм російський і угорський

Похожие работы