Читать реферат по архитектуре: "Особливості мікропланувальної структури давніх могильників як" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Історики архітектури вже давно прийшли до висновку, що в основі побудови окремих давніх архітектурних ансамблів (в першу чергу культового призначення) і навіть цілих поселенських комплексів, закладена відповідна планувальна схема, яка часто відображає як тогочасні релігійно-філософські погляди, так і науково-прикладні знання. При цьому структура їх планіграфічної системи завжди була складною, багатоплановою та різною для окремих епох і культур. Все ж, головною особливістю будь-якої планувальної структури було панування в ній чітко визначеного порядку в визначеній системі координат. Зокрема, як географічних (відносно сторін світу, небесних світил, тощо), так і суспільних (відносно релігійних, культурних, соціальних, тощо) центрів1. Але, разом з цим, всюди присутня відповідна основа: суспільна та соціальна ієрархія тогочасного суспільства чи держави. Мета даної роботи – простежити можливість існування особливостей мікропланувальної структури давніх могильників і макропланувальних систем розміщення церков, хрестів та городищ, як складових частин поселенських комплексів в межах суспільних (община, сім'я) груп, для перших, та територіальних (державних) об'єднань для других. А в цілому, ствердити, що їх планувальні структури та системи були теоретично оформлені і практично здійснювались відповідною владою – общинною, церковною, князівською, тощо, що виключало їх "випадковість" чи "хаотичність" та "безплановість", як про це ще продовжують говорити більшість дослідників матеріальної культури.

1. Мікропланувальна структура давніх могильників

"...обряди в честь предків важливіші обрядів в честь богів".

Закони Ману

Згідно з язичницькою ідеологією, немає різниці між світом живих і світом мертвих, а через поховальний обряд здійснюється лише перехід від однієї стадії життя до іншої – останньої і вічної. Язичницькі жерці вчили, що кожна людина вступить до світу мертвих в тій якості, в якій вона перебувала (здобула) на землі. Тому головною метою і змістом поховального обряду було виконання общиною і сім'єю комплексу ритуальних дій для розміщення померлого в новому "поселенні мертвих", в строгій відповідності з його сімейним і суспільним (соціальним) статусом, який він займав в системі "поселення живих". Дотримання цих вимог, та забезпечення померлих всім необхідним для продовження їх посмертного життя і складало основу поховального обряду1. Таким чином, в ідентичності "поселень мертвих і живих" (планувальна структура), витримувалась рівновага між світом живих і світом мертвих, що було основою всіх дохристиянських релігій.

Вищеозначені висновки, дозволяють нам підійти до постановки проблеми про відповідність планіграфічної макро- і мікро-суспільної структури давніх поселень і могильників, та можливість їх зворотної археологічної реконструкції.

Археологічні дослідження давніх поселень і могильників дозволяють стверджувати, що вони складають єдиний поселенський комплекс, який існує в одній системі макро- і мікро-топографічно узгодженої соціалізації (сімейно-родової, ідеологічної, соціальної, тощо). Зокрема, тип, планування та розміри

Похожие работы