Методи кредитно-грошової політики поділяють на дві групи: загальні (впливають на ринок позикових капіталів у цілому) та селективні (впливають на конкретні види кредиту чи кредитування окремих галузей, фірм тощо).
Продаж цінних паперів комерційними банками центральному банку, а також облік (і переоблік) їх здійснюються за певною відсотковою ставкою, що дістала назву облікової ставки, або ставки дисконту. Регулюючи її, центральний банк регулює кредитні ресурси комерційних банків. Наприклад, щоб загальмувати інфляційні процеси, центральний банк вдається до підвищення облікової ставки. Це змушує комерційні банки, в свою чергу, підвищувати відсоткові ставки за кредити, що надаються підприємцям. Останні починають утримуватись від послуг комерційних банків, оскільки "дорогий кредит" зменшує прибутковість виробництва. В результаті скорочуються інвестиційні витрати і сукупний попит. Навпаки, зниження облікової ставки зумовлює зниження відсоткової ставки за кредити, що надають комерційні банки, зростає обсяг їх кредитних операцій, активізуються інвестиції і, нарешті, пожвавлюється економічна кон'юнктура.
Найбільшою популярністю облікова політика користувалась наприкінці XIX — початку XX ст. В 30—40-і роки XX ст. центральні банки провадили рекомендовану політику "дешевих грошей", що передбачала зниження облікової ставки. У Великобританії з 1932 р. до 1951 р. облікова ставка зберігалась на рівні 2 відсотків, у США з 1937 до 1948 р. — 1 відсоток. З 50-х років у багатьох країнах облікова політика знову активізувалася. Однак в цілому значення цього методу кредитно-грошового регулювання порівняно з іншими зменшилося.
Маніпулювання обліковими ставками здійснюється з метою регулювання не лише економічної кон'юнктури в межах промислового циклу, а й міжнародних валютних відносин. Якщо курс валюти тієї чи іншої країни знижується, то її центральний банк з метою його стабілізації підвищує облікову ставку, вдається до політики "дорогих грошей". Як відомо, у 80-х роках кризові процеси у сфері міжнародних валютних відносин значною мірою були пов'язані з розвитком тенденції до поліцентризму з яскраво вираженими ознаками втрати американським доларом ролі ключової валюти. Для того щоб зміцнити позиції своєї валюти, в 1981 р. Федеральна резервна система різко підвищила облікову ставку (до 14,5 відсотка), що викликало масовий приплив у країну короткострокових спекулятивних капіталів з-за кордону. Так, з Франції в банки США в цей час було переведено понад 40 млрд. франків. Внаслідок такої кредитної політики "дорогого долара" його курс на світових ринках (якщо вважати, що в 1982 р. він становив 100 пунктів) підвищився з 103,7 пункта в 1983 р. до 119,8 пункта в 1985 р.
Операції на ринку передбачають продаж або купівлю центральним банком в комерційних банках державних цінних паперів (облігацій, векселів, сертифікатів), банківських акцептів та інших кредитних зобов'язань. У разі купівлі центральний банк переводить відповідні суми комерційним банкам, збільшуючи їхні резерви, а отже, і здатність їх до кредитування. Наслідком таких дій є підвищення грошової пропозиції в країні. У разі продажу центральний банк списує певні суми з резервних рахунків комерційних банків, що, в кінцевому підсумку, зменшує пропозицію грошей. Отже, операції
Похожие работы
Интересная статья: Основы написания курсовой работы