Читать реферат по истории экономики, экономических учений: "Господарство України з IV по XVI cтоліття" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

У XI — XII ст. формувалися васальні відносини. Великий київський князь надавав князям-намісникам землі-волості з правом стягування податків для прожиття, що надходили раніше йому як верховному правителеві. Князі-намісники зобов'язувалися бути вірними київському князю, надавати йому військову і фінансову допомогу. Вони не мали права передавати волость у спадок, відчужувати її без згоди київського князя. За зраду або непокірність васал втрачав волость.

Поряд з князівським складався боярський васалітет. Князі дарували боярам міста і села як своєрідну плату за участь в управлінні суспільством. Ці дарування, як і в князівському васалітеті, не мали земельного характеру. Дарувалася не територія, а право стягування податків з населення. Сеньйоріально-васальні відносини в Київській державі були нестійкими, розвивалися повільно. Однак вони створювали можливості для поступового привласнення князями і боярами громадських земель.

Важливою ознакою формування феодального господарства було утворення різних категорій феодально залежного селянства з рабів і вільних членів громади.

У документах Київської держави для визначення рабства застосовувалися терміни "челядь" і "холопи". Раби були в спадково-особистій залежності від свого власника, об'єктом купівлі-продажу. Більшість челяді становили полонені. Джерелами холопства були самопродаж, одруження на рабині без умовленості з її власником, посада туша (управителя без угоди), розтрата чужого майна, неспроможність повернути борги. Холопам, на відміну від челяді, дозволялося укладати різні торгові та кредитові угоди, але відповідав за них його власник. Починаючи з X ст. більшість рабів, крім дворових, почали використовувати в сільському господарстві, наділяючи їх землею. За своїм становищем раби поступово наближалися до феодально залежного селянства.

У найбільш ранніх джерелах сільське і міське населення в Київській Русі мало назву "люди". З розвитком феодалізму в IX — XI ст. цей термін набув значення "феодальне залежне селянство", яке експлуатувалося державою або приватними феодалами.

У XI ст. з'явилося поняття "смерди". У Київській Русі смердами називали все давньоруське селянство, яке було вільним і економічно самостійним. Водночас так називали селян, які поступово потрапляли у залежність від князя-вотчинника, платили данину, виконували примуси на його користь, підлягали його судові. У кінці XI — XII ст. з розвитком боярського і церковного землеволодіння смерди потрапили під владу феодалів. Смерди вели самостійне господарство, що передавалося у спадщину. Ряд норм обмежував їхні права як вільних людей. За вбивство смерда і холопа визначалася однакова винагорода. При відсутності дітей чоловічої статі землі смердів відходили до князівських володінь, їм заборонялося брати участь у торгівлі. Між феодалами існували угоди про видання втікачів-смердів.

Одним з способів перетворення вільного населення на феодально залежне було його закабалення. У Київській Русі існувала категорія напіввільних людей — закупів і рядовичів, поява яких була пов'язана насамперед з розвитком приватне-феодального землеволодіння.

Рядовичами називали селян, які уклали ряд (угоду) з феодалом, визнаючи свою залежність від нього.

Похожие работы