Читать реферат по истории экономики, экономических учений: "Господарство України з IV по XVI cтоліття" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

на тему:

Господарство України з IV по XVI cтоліття

3а часи союзу племен під назвою Руська земля з центром у Києві (VIII—IX ст.) поглиблювалося майнове і соціальне розшарування. Виділялася племінна знать — князі, "лучші мужі", воїни-дружинники. Вони збагачувалися під час війн, внаслідок стягування данини з населення, розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі, привласнюючи значну частину воєнної здобичі та найбільші прибутки. В громаді з'явилося велике землеволодіння. Земля поступово перетворювалася на головне багатство. Розпадові сільської громади сприяло рабство, основним джерелом якого були війни. Рабство мало яскраво виражені патріархальні риси і не переросло в рабовласницьку систему господарства.

Формування приватної земельної власності прискорилося у період Київської держави (кінець IХ — середина XII ст.). Існувало дві форми земельної власності. "Жизнь", ях синонім західноєвропейського алоду,— спадкове володіння, домен князів і бояр, що вільно відчужувалися (продавалася, передавалася у спадок, дарувалася). Відбувалося завоювання ("окняжіння") земель сусідніх громад, формувалася державна в особі князя власність на землю, що була панівною протягом XI — XII ст. Це була власність не особисто князів, а столів, на яких вони сиділи. Втрачаючи стіл, князь одночасно втрачав волості, що було умовним, невідчуженим володінням бенефіціального характеру. Князі постійно переходили з однієї землі-волості до іншої. Існувала практика запрошення їх вічевою громадою на князівський стіл. Уже наприкінці XI ст. розпочався процес перетворення волостей на феод — спадкове володіння. Однак він не завершився в домонгольський період. Деякі дослідники розвиток феодального землеволодіння пов'язують з розпадом вільного селянського землеволодіння, виникненням і зростанням великої земельної власності на основі приватногосподарської ініціативи (приватного права).

У Київській Русі склалися такі землеволодіння, як князівське (доменіальне), боярське, церковне. Першими землевласниками були князі. За літописами, княгині Ользі належали село Ольжичі на Десні, село Бутурино і місто Вишгород під Києвом, її син, князь Володимир, крім Вишгорода, отриманого у спадщину, володів містом Білгородом на Ірпені. Приватні володіння князів особливо швидко зростали в XI— XII ст.

Боярське землеволодіння, за історичними джерелами, відоме з другої половини XI ст. Проте зародилося воно значно раніше. Боярами ставали називати князівські дружинники, які осіли на землі, та місцеві землевласники (земські бояри). Джерелами зростання їхньої земельної власності були відчуження селянських та захоплення громадських земель, придбання їх, займанщина і освоєння нових земель.

Після прийняття християнства (988 р.) церква існувала на введену князем Володимиром десятин Вона становила десяту частину князівських данин, прибутків з судових і торгових мит. У другій половині XI — XII ст. виникло і зросло церковне землеволодіння з дарувань князів, бояр і членів їхніх родин, придбання, заселення пустищ. Так, князь Ізяслав (кінець XI ст.) подарував Києво-Печерському монастирю сусідню з ним гору. Князь Ярополк (80-і роки XI ст.) передав у власність монастирю три волості у Волинській землі: Небльську, Деревську, Луцьку. Багатьма селами та містом Полонним володіла Десятинна

Похожие работы