Читать реферат по основам права: "Види форм захисту порушених прав у Стародавньому Римі" Страница 4

(Назад) (Cкачать работу)

Стадія ius розпочиналась з виклику відповідача до магістрата. Оскільки для розгляду була необхідна присутність обох сторін, позивач вимагав від відповідача прибути до суду, а у разі необхідності міг привести його силою. Перед магістратом сторони проголошували урочисті слова своїх вимог та заперечень, а магістрат здійснював контроль за точністю та законністю формулювань. Якщо на першій стадії відповідач визнавав обґрунтованість претензій позивача, розгляд справи припинявся і на другу стадію не переходив. Стадія ius завершувалась засвідченням спору присутніми свідками, які на наступному етапі мали підтвердити все те, що відбулося. Подібне засвідчення спору погашало позов, тобто після завершення стадії ius тотожний позов, тобто позов між тими ж сторонами і з тими ж вимогами, не міг бути заявлений повторно. Далі для даної конкретної справи призначався суддя чи декілька суддів і день суду. Юридично присяжним суддею дозволялося бути будь-якому дорослому громадянинові із незаплямованою репутацією, за виключенням жінок, душевнохворих осіб і глухих. Однак, практика склалася таким чином, що на протязі сторіч судді обиралися із спеціально складених і затверджених Сенатом списків з іменами сенаторів і вершників. Під час обирання кандидатури судді враховувалась думка учасників спору. Відповідачу належало право відводу судді, якщо він вважав його упередженим.

Друга стадія iudicium проходила перед суддею, який заслуховував виступи сторін, перевіряв обставини справи, вивчав докази і виносив рішення, яке не могло оскаржуватись.

З джерел давньоримського права відомо про декілька типів легісакційного процесу:

) за допомогою присяги (legеs actio sacramento) - найбільш поширений тип процесу. Для цього порядку характерно, що кожна із сторін давала урочисту клятву (sacramentum) про приналежність їй спірної речі або про факт існування чи відсутності між ними зобов'язання. Якщо предметом спору була річ, то вона або її символ (наприклад, грудка землі під час спору про земельну ділянку), приносилась до місця розгляду спору. Кожна із сторін доторкалась до неї спеціальною паличкою (vindicta), що символізувала спис - знак законного панування, і проголошували слова клятви. Далі призначалася сума присяги (застава), як правило, 500 або 50 ассов в залежності від значимості справи. Її зобов'язана була сплатити та сторона, яка програвала процес. Ці гроші поступали до державної скарбниці. Стороні, яка виграла справу, сума присяги поверталась. Вважається, що загроза втратити заставу слугувала відверненню подачі необґрунтованих позовів і попереджала сутяжництво. Після цього ритуалу магістрат тимчасово передавав спірну річ одній із сторін для зберігання до вирішення спору. А поручителі гарантували повернення цієї речі і всіх плодів від неї у разі програшу справи. Оскільки ідентичні претензії на річ були заявлені двома особами, зрозуміло, що одна з них безпідставна. Отже одна з сторін сказала неправду і порушила клятву.

Похожие работы