Читать статья по литературе: "Жанрова структура Бориславського циклу Івана Франка" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Жанрова структура Бориславського циклу Івана Франка Вікторія Омельянчук

Проза Івана Франка - унікальне явище в історії української та світової культури останньої третини XIX й початку XX ст. Творчість митця пройнята глобальним баченням світу із широким розкриттям людських характерів у взаємозв’язку із історичними та соціально-психологічними особливостями.

Новелістичний Декамерон Івана Франка (за визначенням І. Денисюка) становить 18 збірок оповідань та новел. А творив він її понад 30 років (від 1875 до 1908), опублікувавши за життя чималу кількість збірок: «Борислав. Картини з життя підгірського народу» (1877), «Галицькі образки» (1885), «В поті чола. Образки з життя робочого люду» (1890), «Obraski galicijski» (1897), «Коли ще звірі говорили. Казки для дітей» (1899), «Полуйка і інші бориславські оповідання» (1899), «Сім казок» (1900), «Староруські оповідання» (1900), «Добрий заробок і інші оповідання» (1902), «На лоні природи» (1903), «З бурхливих літ» (1903), «Малий Мирон і інші оповідання» (1903), «Маніпулянтка і інші оповідання» (1904), «Місія. Чума. Казки і сатира» (1906), «Батьківщина і інші оповідання» (1911), «Панщизняний хліб і інші оповідання» (1913), «Рутенці. Типи галицьких русинів із 60-х та 70-х мин. в.» (1913) [5, с. 3].

У цих оповіданнях порушуються проблеми добра та зла, любові й ненависті, життя та смерті, ідей та розчарувань.

Вони становлять собою незвичайно цікаву жанрову-композиційну структуру, засвідчують розширення Франком жанрового репертуару української прози його доби [5, с. 4].

Бориславський цикл, романи з життя інтелігенції та близьких до неї прошарків привертали увагу таких дослідників, як І. Басса, О. Білецького, С. Бисикала, Л. Безуглого, О. Білявську, Г. Вервеса, В. Власенка, М. Гончарука, Р. Гром’яка, З. Гузара, Т. Гундарову, І. Денисюка, Н. Жук, М. Ільницького, Д. Наливайка, М. Рудницького, С. Щурата та інших [5, с. 7].

Цими вченими з’ясовано чимало питань, пов’язаних з тематикою, ідейно-художнім змістом вище зазначеної групи творів. Більшість дослідників акцентували увагу саме на цих орієнтирах, майже не звертаючи увагу на жанрову специфіку та новаторство малої прози Івана Франка.

Тому проза Івана Франка дає щедрий і конкретний матеріал для широких теоретичних узагальнень: тут наявні об’єднання за ідейно-тематичним принципом, об’єднання за принципом розгортання концепції, за внутрішніми зв’язками, коли окремий твір стає багатшим і змістовнішим від своїх зв’язків із сусідніми творами; тут є цикли, що складалися за певним авторським задумом, його ідеєю; тут є групування за змістовно-формальним, одножанровими чи різножанровими ознаками [5, с. 12].

І. Франко, пов’язуючи свою концепцію світу з ідеалами епохи, поставив дуже складні питання: чи можлива перебудова світу й дієве добро, до чого веде капіталістичне нагромадження і як воно впливає на особу, на її моральне обличчя, як в умовах боротьби праці й капіталу визначити принципи своєї поведінки, своє етичне «Я», не втратити ідентичності, як народжується людина маси, котра втрачає сенс свого існування, відчуття власного «Я», яка роль колективізму, солідарності в боротьбі з промисловцями [5, с. 15].

Епічна розповідь у бориславському циклі відзначається різноманіттям форм поєднання і взаємопроникнення «психологічного» часу з часом історичним. І. Франко успішно використовує такі виражальні

Похожие работы